24.3

   Його погляд ковзнув по моєму обличчю… затримався на губах.

   — Хочу, — тихо і трохи схрипло відповів він.

   Підвелася. Повільно обійшла стіл, відчуваючи, як його погляд не відпускає мене ні на мить. Зупинилася майже впритул. Сперлася стегном об край столу, опинившись зовсім поруч із ним. Набрала трохи морозива в ложечку і простягла йому.

   Коін нахилився вперед і обережно з’їв його.

Наші погляди не відривалися один від одного.

Здавалося, що весь світ навколо раптом завмер. Навіть повітря стало густішим. Ми обоє ніби перестали дихати, очікуючи, що буде далі.

   Я повільно відвела ложечку назад. І замість того щоб набрати ще морозива, піднесла її до своїх губ і знову провела по ній язиком, злизуючи солодкі залишки. Лише в цей момент до мене дійшло, що саме я роблю. Але зупинятися вже не хотілося.

   Погляд Коіна потемнів. У глибині його грудей вирвався низький, майже хрипкий звук — щось між гарчанням і стогоном пораненого звіра. Наступної миті він уже був поруч. Різко підвівся, притиснувши мене до столу так близько, що я відчула тепло його тіла.

Його рука вперлася в край стільниці поруч із моїм стегном, ніби він стримував себе. А я раптом із подивом усвідомила одну річ. Здається… я ним маніпулюю. І, що найнебезпечніше — він це прекрасно розуміє. І все одно підкоряється.

   Замість того щоб злякатися, я повільно поставила морозиво на стіл. Поклала руки йому на груди й, повільно проводячи пальцями вгору до шиї, нахилилася ближче, притискаючись до нього всім тілом.

   — Хочеш іще? — схрипло прошепотіла я.

   Коли саме він почав цілувати мене і спускатися поцілунками нижче, я навіть не зрозуміла. Світ ніби розчинився навколо. Я лише трохи відкинулася назад, дозволяючи йому зводити мене з розуму.

    Та раптом він зупинився. Я здивовано, майже обурено поглянула на нього. Коін старанно уникав мого погляду, ніби намагався зібратися з думками і заспокоїти дихання. Минуло кілька довгих хвилин, перш ніж він нарешті схрипло, ледь чутно, промовив, майже в мою шию:

   — Вибач… будь ласка. Я зовсім себе не контролюю… Мені, мабуть, краще…

   Закінчити він так і не зміг. Я повільно розв’язала пояс халата і притиснулася до нього ще ближче.

   — Я втомилася чекати.

   Здається, саме ці слова стали для нього останньою краплею. Різко підхопив мене на руки і поніс до ліжка.

   Неможливо було повірити, що одна людина здатна викликати такий вир емоцій. Коін був водночас обережний і нестримний, дбайливий і пристрасний. Він ніби прислухався до кожного руху мого тіла, до кожного подиху, до кожного стогону — і вимагав їх від мене ще більше.

   Час від часу перед очима темніло, але щоразу я поверталася до реальності з новим зойком, який він виривав із моїх губ.

   Мені одночасно хотілося сміятися і плакати від переповнених відчуттів. Та він не залишав місця для страху чи сумнівів — пристрасть лише зростала, затягуючи нас обох у шалену течію емоцій. Я відпустила свої побоювання і невпевненість, дозволяючи собі насолодитися цією ніччю сповна.

   І дивувалася тому, наскільки зараз мій коханий інший — нестримний, пристрасний, майже дикий. Ніби полум’я горіло в ньому зсередини… і передавалося мені.

   Коли все стихло, я ще довго не могла віддихатися. По тілу розливалася дивна тепла втома й легкість.

   Коін притиснув мене до себе так міцно, ніби боявся, що я зникну, щойно він послабить руки. Його груди все ще важко здіймалися під моєю щокою, а пальці повільно перебирали моє волосся. Іноді вони ніби випадково ковзали по спині — і тоді по всьому тілу розходилися хвилі, що знову й знову змушували мене тремтіти.

   — Ти навіть не уявляєш… що зі мною робиш, — тихо прошепотів він.

   — Ще треба розібратися, хто з ким, — ледь усміхнувшись, відповіла я, не відкриваючи очей, і ще ближче притиснулася до нього.

   Здається, цієї ночі ми обоє нарешті перестали тікати одне від одного. І виявилося, що весь цей час бігли в одному напрямку — просто кожен зі своїми перепонами.

   На ранок я прокинулася притиснута до грудей коханого. Здається, в якій позі ми заснули, в такій і проспали всю ніч.

   Обережно поглянула на нього. Ніби ще спить… але я пам’ятаю, як він любить спостерігати за мною з-під напівприкритих повік.

   Вдихнула запах його тіла й ніжно провела пальцями по грудях. Він схрипло застогнав. Знову хитро поглянула на нього. Тепер очі були відкриті — і він уважно спостерігав за мною.

   — Добрий ранок, — з усмішкою мовила я і торкнулася губами його грудей.

   Мить — і він уже нависає наді мною, уважно розглядаючи мене. Я ж у свою чергу роздивлялася його.

   Майже посередині грудей помітила шрам. Схоже, від якоїсь зброї. Не пригадую, щоб мій чоловік брав участь у дуелях. Обережно торкнулася шраму. Коханий сіпнувся, але не відсторонився.

   — Це що? — тихо запитала я, обережно цілуючи саме в це місце.

   Торкнувся пальцями мого обличчя і на мить прикрив очі.

   — Прощальний подарунок матері перед стратою.

   Перелякано подивилася на нього. Коін перекотився і ліг поруч, дивлячись кудись у стелю.

   — Вона хотіла, щоб ти помер? — ледве вимовила я.

   Одна тільки думка, що мого коханого могли вбити, миттєво кинула мене в холодний піт. Я притиснулася до нього, намагаючись зігрітися.

Він знову обійняв мене, заспокоюючи.

   — Вона була впевнена, що я зрадив її і батька. Тим, що повністю підтримав імператора і відмовився від їхньої ідеї. Вважала, що це несправедливо: їх стратять, а я продовжуватиму жити, ніби нічого не сталося, — тихо сказав він.

   Підвелася на лікті й знову провела пальцями по його грудях. Його дихання миттєво збилося, і він прикрив очі, намагаючись заспокоїтися.

Вирішила, що ця тема для нього надто болісна. Краще відволікти його від минулого.

   — У тебе ж були якісь наміри, коли ти прокинувся… чи мені здалося? — тихо мовила я, продовжуючи гратися пальцями на його шкірі.