24.1

   Зранку — процедури, як завжди. До кімнати залетіла вже повністю зібрана Анетт.

   — Сьогодні чоловіки повертаються, — радісно мовила вона.

   Я навіть підскочила зі свого місця.

   — А коли саме?

   — Як я зрозуміла, ввечері, — відповіла вона, хапаючи мене за руку і тягнучи до їдальні.

   — Куди ти так поспішаєш? Ми ж не запізнюємося. І навіть якщо зараз прискоримося, день швидше не закінчиться, — поглянула я з усмішкою на дівчину.

   Вона зупинилася, зробила глибокий вдих і навіть трохи розгублено подивилася на мене.

   — Сама не знаю, що це зі мною.

   — Весело було підколювати мене, коли я закохалася? Тепер сама втрачаєш глузд, — перехопила я її руку, і ми вже пішли спокійніше — Сьогодні у нас небагато роботи, а завтра вихідний. Тож буде час побути з Хоконом наодинці.

   Легка посмішка з’явилася на її губах. Якою б спокійною я не виглядала, всередині мене розливалося щось неймовірне.

   Маркус помітив нас і теж хитро посміхнувся.

   — Добрий ранок, міледі. Як настрій? — запитав він, спостерігаючи за нашими емоціями.

   — Неймовірний, — радісно відповіла я. — Чекаю з нетерпінням на чоловіка.

   Дворецький незадоволено поглянув на Анетт, яка навіть не відреагувала на його погляд.

   — А я сподівався першим принести гарну звістку.

   — Хоч мене тепер і готують до ролі герцогині, своїх навичок я не розгубила, — відповіла Анетт з хитрою посмішкою.

   — Чогось мене це не дивує.

   Маркус спокійно відповів і залишив нас наодинці. Ми швидко поїли, кожна занурена у свої думки.

   У нас з Анетт уже накопичилося чотири справи, які Фінн перевіряв і затримував у себе. Виявляється, його теж попередили, щоб ми без чоловіків у серйозні справи не лізли.

   На диво для себе я зрозуміла, що сьогодні вперше не можу змусити себе відволіктися. Думки постійно поверталися до сьогоднішнього вечора і до зустрічі з чоловіком.

   На обід нас запросив Тенебрайн. Мене це трохи здивувало і навіть напружило. В їдальні ми обрали віддалений столик, дочекалися, поки все принесуть. І тільки після цього герцог почав розмову.

   — Вибачте, будь ласка, леді Валермон, дозволите звертатися до вас на ім’я?

   — Так, звичайно, — відповіла я, помітивши, що Анетт теж напружилася.

   — Я розумію, що навряд чи мав би можливість поспілкуватися з вами наодинці. Тож доведеться в присутності майбутньої леді де Ліріан...

   — По-перше, мене ви теж можете називати на ім’я, — впевнено мовила Анетт. — А по-друге, не тягніть, будь ласка. Ейрін уже зблідла в очікуванні розмови.

   Герцог уважно подивився на мене і помітив мій напружений стан. Зітхнув і ледь усміхнувся.

   — То це я маю бліднути і ніяковіти. Я хотів для початку подякувати вам за спілкування з моєю дружиною.

   Я здивовано подивилася на чоловіка, а от у Анетт заблищали очі — здається, вона миттєво вчепилася за можливість дізнатися подробиці.

   — А можна подробиці? — з цікавістю мовила вона.

   Герцог лише незадоволено поглянув на неї, але швидко зрозумів, що Анетт не знущається — це просто її звичка.

   — Вас хоч чимось можна збентежити?

   — Так. Почуттями до майбутнього чоловіка, — відповіла я з посмішкою, спостерігаючи за змінами в її очах.

   Герцог розсміявся і знову звернув усю увагу на мене.

   — Сесіль тепер активніше бере участь у благодійності й опіці. Постійно говорить про вас і питає, коли знову зможете зустрітися. Вона ніби іншою людиною стала і зовсім більше не ніяковіє поруч зі мною.

   — Я тут ні до чого. Ви самі нарешті домовилися.

   — Але ж саме після вашої першої розмови, — відповів чоловік.

   — А після другої? — несподівано запитала Анетт.

   І, судячи з реакції герцога, його дружина справді проговорює і відтворює всі свої фантазії. Анетт теж помітила його реакцію і вже здивовано подивилася на мене. Хоч я і не знаю змісту тієї розмови Сесіль з моєю мамою, але добре розумію її суть, тому миттєво зчервоніла і підняла руки.

   — І тут я ні до чого! То моя мама розмовляла з вашою дружиною. Вона лише сказала, що переживає через свої бажання, а мама вже щось їй пояснювала, — затараторила я перелякано.

   Поки я хапала повітря і намагалася запити все водою, герцог разом із Анетт сміялися до сліз з моєї реакції. Коли вони трохи заспокоїлися, ми нарешті повернулися до розмови.

   — Тобто мені все ж не здалося, що маркіза Монтрей має якісь справи до мене.

   Я лише знизала плечима.

   — Що ж, доведеться з’їздити в гості до ваших батьків. Думаю, якраз на весілля вашої названої сестри, Анетт, — мовив герцог, знову спостерігаючи за неймовірною реакцією дівчини.

   Після обіду ми повернулися до справ, але зосередитися ніяк не виходило — обидві були замріяні й трохи розгублені.

   — Це ж погано, що ми з тобою сьогодні не можемо зосередитися? — запитала я, навіть не чекаючи відповіді.

   — Не думаю, що так буде постійно. Просто я чекаю новин про домовленість, а ти звикла, що твій чоловік постійно поруч. Тим паче у вас нарешті з’явився прорив у стосунках. Через це ми, скоріше за все, обидві трохи розгублені.

   — Я приблизно так і думала, але все одно переживала, що нас так легко вибити з колії.

   Ледь дочекалися закінчення робочого дня. Фінн зайшов попрощатися, побажав нам спокійних вихідних і пішов. Ми з Анетт, не відстаючи від нього, побігли до карети. До дому їхали в піднятому настрої.

   Під’їжджаючи до будинку, я помітила, що нас вийшли зустріти Сандра з Маркусом. Чоловіків не було видно — можливо, вони мали прибути трохи пізніше. Маркус допоміг нам вийти з карети, привітав і провів до будинку.

   Щойно я переступила поріг, одразу побачила Коіна. Він стояв у коридорі, якийсь знервований, а поруч із ним — Хокон. Через настрій чоловіка я відчула невпевненість. Перше, що спало на думку — кинутися Коіну на шию. Але через його дивну поведінку я перелякано поглянула на Хокона, який, навпаки, виглядав напрочуд спокійним.