23.1

   Приїхали до селища — нас зустрів новий голова, Еліас Сігард, коваль, якого колись порекомендувала Анетт. Різниця між колишнім головою і цим була помітна одразу. Пан Сігард не біг назустріч і не намагався прислужитися. Спокійно підійшов до карети й привітався з Маркусом. Той відкрив дверцята й почав допомагати нам вийти.

   Пан Сігард потиснув мені руку, а потім здивовано поглянув на мою маму. Вона ж, у свою чергу, уважно оглянула його з голови до ніг і винесла свій вердикт:

   — Горн був слимаком.

   Від сиротинця вже йшла пані Морі — щаслива й трохи збентежена. Мама вже збиралася піти їй назустріч.

   — Був? Наскільки мені відомо, він у копальнях відпрацьовує за свої вчинки, — мовив коваль, уважно вдивляючись у маркізу.

   Вона повільно перевела на нього погляд і посміхнулася наймилішою посмішкою.

   — Був. Він занадто повірив у себе, — відповіла вона й попрямувала до настоятельки.

   — Я чув, що маркіза Монтрей — небезпечна жінка. Але що вона має вплив на такому рівні — для мене новина.

   Я лише посміхнулася і знизала плечима. Не варто розкривати всі карти перед новою людиною.

   Чоловіки дістали з карети подарунки й смаколики для дітей і, розмовляючи, попрямували до сиротинця. Я підхопила під руку Поллі й повільно рушила слідом. Мама вже щось з’ясовувала у настоятельки.

   Перше, що мене цікавило, — як справи у хлопця, який колись прибіг до маєтку поранений. Саме про нього я й запитала.

   — Пані Морі, як справи у Мервіна? — наздоганяючи настоятельку з мамою, звернулася я.

   — Не переймайтеся так, — відповів Сігард. — Він зараз підробляє в моїй майстерні. За рік назбирає грошей, а герцог Валермон пообіцяв влаштувати його до військової академії.

   Поглянула на голову селища, обдумуючи його слова.

   — Там ще було кілька хлопців, які теж хотіли до академії.

   — Їх я також влаштував на роботу в різні місця. В академії хоч і є стипендія, але вона дуже мізерна. А в перший рік у них не буде часу на підробіток, — чоловік поглянув на мене з повагою. — Після обіду вони прийдуть поговорити з вами. Я відправлю помічника попередити їх.

   — Дякую. Буду вдячна.

   Ми занесли все необхідне до сиротинця, після чого настоятелька повела нас показати сад — поки діти були на заняттях.

   За весь час, проведений у селищі, я жодного разу не почула про потребу в грошах. Навпаки, голова з гордістю розповідав, які серйозні зміни він запровадив у витратах і заощадженнях. Не всі поки задоволені, але він упевнений, що мине небагато часу — і навіть невдоволені оцінять його старання.

   Діти навперебій розповідали про свої справи. І якщо раніше доводилося усамітнюватися з ними, щоб вони розкрилися, то тепер тільки й встигай ловити радісні розмови.

   До речі, пан Сігард влаштував у сиротинець і свою доньку. Раніше Горн був проти — вважав, що таких дітей треба приховувати і тримати подалі від суспільства.

   Я задоволено спостерігала за змінами і була щаслива, що проблему вчасно помітили й вирішили. Цим дітям і так не дуже пощастило в житті, а тут ще й потрапити до рук негідника, який розпоряджається тобою, як річчю… Не хотіла б я такої долі.

   Навіть не помітила, як ми провели тут цілий день. Настоятелька майже не відходила від моєї мами. У мене є підозра, що вона дотична до маминих притулків чи будинків. Хто знає. Я не вважала за потрібне лізти в її справи — бо знаю, що вона мене точно не зрадить.

   А от на своє місце, скоріш за все, мама готує Анетт. У них занадто схожі методи — і в розмовах, і в тому, як вони вміють проникнути в будь-яку проблему.

   Їхали назад у кареті з гарним настроєм і веселими розмовами. Та я раптом відчула сильну втому і бажання якнайшвидше опинитися в обіймах чоловіка.

   Після приїзду Сандра помітно нервувала через те, що я так довго була відсутня й пропустила обідні процедури. Мама намагалася її заспокоїти, пояснюючи, що я не ніжна квіточка.

   Але Сандра вперто стояла на своєму.

   Якою б сильною я не була, вона все одно піклуватиметься про мене. Бо, на противагу маминій впевненості в мені, вона покладе всю свою ніжність. Адже я заслуговую на турботу і захист.

   На диво, мама навіть не сперечалася. Лише хмикнула й попрямувала до своєї кімнати. Це говорить лише про одне — вони про щось домовилися. Інакше пояснити таку злагодженість я не можу.

   Було б добре обговорити це з Анетт. Але зараз вона надто зайнята. Я все розумію… та від цього все одно трохи сумно.

   Перед вечерею — масажні процедури й трохи відпочинку. На вечері все було як завжди: легке спілкування. Більше говорила мама — розповідала про справи у селищі, про зміни. Коін уважно слухав і тримав мене за руку.

   У вітальні розсілися так само, як і минулого разу. Чоловіки вирішували питання щодо Анетт. Скоріше за все, вони поїдуть разом із моїми батьками, і Хокон теж. А ми з Анетт залишимося працювати.

   У якийсь момент я взяла чоловіка за руку й притулилася до нього. Було таке дивне відчуття втоми й бажання, щоб він просто обійняв і не відпускав.

   Він миттєво зреагував: підвівся, підхопив мене на руки й побажав батькам на добраніч.

Ті спокійно відповіли нам і залишилися ще на якийсь час у вітальні.

   Коін доніс мене до кімнати й посадив на ліжко.

   — Я прийду пізніше, мені ще треба попрацювати.

   — Я з тобою, — втомлено промовила я.

   — Ні. Я ненадовго, а ти відпочивай. — Легко поцілував мене, дочекався Сандру й пішов.

   — Чого я так втомилася? — запитала я, поки Поллі допомагала зняти сукню.

   — Сьогодні був достатньо насичений день. І ви все ще одужуєте. Наскільки б добре ви не були підготовлені раніше, але ж ви втратили багато часу, коли не могли тренуватися. Ось воно і дається взнаки.

   Мене вклали спати. Я думала, що не зможу заснути без коханого, але дуже швидко відключилася.

   У якийсь момент відчула, як поруч обережно вкладається чоловік. Я миттєво притулилася до нього й вмостилася на грудях, вдихаючи його аромат.