22.1

   По поверненню чоловіків від поганого настрою не залишилося й сліду. Коли почули стукіт коліс карети, Сесіль підскочила і миттєво попрямувала до виходу — зустрічати свого чоловіка. Я пішла слідом.

   Лише здивувалася, що Анетт і Хокона з ними не було. Чомусь я була впевнена, що весь час, поки мої батьки гостюють у нас, вони теж залишатимуться тут.

   Щойно вийшовши з карети, Тенебрайн, навіть не чекаючи господаря будинку, швидким кроком наблизився до нас. Його погляд уважно пройшовся по мені з ніг до голови — і, здається, лише тоді він трохи заспокоївся.

   Спершу підійшов до дружини, обережно поцілував їй руку. І тільки після цього звернувся до мене.

   — Герцогине Валермон, щиро радий бачити вас неушкодженою. Сподіваюся, цей інцидент не змусить вас залишити роботу?

   — Ні в якому разі, — відповіла я і водночас звернула увагу на Коіна, який не зводив з мене погляду.

   Тенебрайн привітав мою маму. Та одразу підхопила мого батька під руку і повела його до їдальні.

   Коін підійшов ближче, торкнувся моєї щоки долонею і легко поцілував.

   — Як ти себе почуваєш?

   — З твоїм поверненням набагато краще.

   На мить прикрив очі й притулився своїм лобом до мого. Потім узяв мене за руку і потягнув за собою до будинку.

   Помітила, як Сесіль потягнула свого чоловіка ближче, змусивши нахилитися до неї, і щось швидко прошепотіла йому на вухо.

   Судячи з виразу обличчя Тенебрайна, він навіть не одразу повірив, що почув це від власної дружини. Брови здивовано піднялися, погляд ковзнув по її обличчю, ніби перевіряючи, чи вона не жартує.

   Але вже за мить у його очах з’явився той самий блиск, який я раніше бачила у чоловіків лише перед дуже ризикованими авантюрами.

Він обійняв її за талію, притягнув трохи ближче і щось тихо прошепотів у відповідь.

   Сесіль миттєво почервоніла — але усміхнулася так, ніби отримала саме ту відповідь, на яку й сподівалася.

   Коін теж помітив цю сцену і з цікавістю запитав:

   — А що відбувається?

   — Не знаю, — знизала плечима я. — Моя мама давала якісь поради щодо бажань, поки я була на процедурах. Вона вважає, що я маю залишатися перед тобою чистою і невинною.

   — Здається, твоя мама перевіряє мене на витривалість, — тихо прогарчав чоловік, притискаючи мене ближче.

   Я притягла за шию його ближче і прошепотіла майже в самі губи:

   — Повір мені, у твоїй витривалості вже ніхто не сумнівається.

   Ледь торкнулася його губ своїми — і швидко прискорила крок, щоб він не встиг мене впіймати. Та він усе ж наздогнав. Переплів наші пальці й потягнув ближче до себе.

   — Кохана, мені здалося чи ти зі мною граєш? — хрипко запитав він.

   Ми саме увійшли до їдальні. Знаючи мамину здатність читати по губах, я вирішила нічого не відповідати — лише невинно знизала плечима.

   Тенебрайни трохи затрималися надворі, але невдовзі теж приєдналися до нас.

   Вечеря вийшла напрочуд домашньою. Мама без зупину жартувала з Тенебрайном, пригадувала кумедні історії з їхньої молодості, і навіть слуги час від часу ховали усмішки.

   Сесіль слухала уважно, інколи обережно перепитувала про якісь деталі з юності свого чоловіка. Було помітно, як вона намагається скласти для себе повнішу картину про нього — про того чоловіка, яким він був до їхньої зустрічі.

   І цей інтерес не вислизнув від уваги самого Тенебрайна. Він майже не зводив очей зі своєї дружини — так, ніби кожне її запитання тішило його більше, ніж будь-яка похвала.

   Моя мама охоче ділилася подробицями, але водночас філігранно оминала будь-які згадки про колишню дружину герцога. Так делікатно, що це навіть не виглядало навмисно. І за це, здається, він ще окремо подякує їй пізніше.

   Після вечері ми провели гостей, і я, вже за звичкою, вмостилася на невеличкий диванчик у вітальні біля каміна з чашкою чаю.

    Мама без жодних вагань сіла на диван поруч із чоловіком і одразу вимогливо простягнула до нього руки, змушуючи обійняти себе.

   Коіно присів поруч зі мною. Я притулилася до його плеча, прикрила очі й повільно вдихнула знайомий аромат — теплий, трохи терпкий, який тепер чомусь завжди заспокоював.

   — Милий, уявляєш, наша донька сьогодні мені погрожувала і навіть позначила своє місце? — награно обурилася мама.

   Я відчула, як поруч напружився Коін. Ліниво відкрила одне око, щоб подивитися на співрозмовників.

   Батько поглянув на мене спокійно, провів рукою по волоссю мами.

   — А ти чого очікувала? — тихо мовив він. — Сподівалася, що вона буде тобі підкорятися? Скоріше за все, якби вона так себе повела, ти б перша почала бити на сполох.

   — Але ж вона тепер за Валермона, — знову награно образилася мама.

   — Це не найгірший союзник, — спокійно відповів батько.

   Коін тихенько засміявся й обійняв мене міцніше.

   — Я вже починаю звикати до вашої манери обговорювати подібні речі в присутності тих, кого вони безпосередньо стосуються. Але сьогодні, здається, ви отримали ще більш сильного союзника. Не просто ж так ви розважали нас увесь вечір?

   Мама повільно подивилася на нього — уважно, майже оцінююче.

   — Знаєте, герцоге… — тихо мовила вона. — А ви мені починаєте подобатися. Я все частіше ловлю себе на думці, що моя донька, обираючи серцем, не помилилася.

   — Як я пам’ятаю, — спокійно відповів Коін, — це ви обрали собі зятя.

   — Я обирала кандидатів, — ледь усміхнулася мама. — А донька зробила остаточний вибір.

   Коін на мить задумливо схилив голову, а потім повільно усміхнувся.

   — А я завжди був певен, що це я обирав собі дружину.

   Мама лише знизала плечима. Ми ще трохи посиділи біля каміна, розмовляючи про дрібниці, а потім вирішили, що час розходитися спати.

   Коін провів мене до кімнати і вже збирався піти.

   — Зачекай, будь ласка, — тихо попросила я, хапаючи його за руку. — Ти ж до кабінету?

   Він уважно поглянув на мене і ледь кивнув.