20.2

   Коін зробив паузу — довгу, навмисну. Наче давав кожному час оговтатися від почутого.

   — Якщо все це правда… — мовила я повільно, намагаючись зібрати думки, — то ми з мамою підлягаємо неминучій страті?

   Анетт сильніше стиснула мою руку. Я майже фізично відчула, як у її голові вже складається план втечі.

   Мама повільно поставила чашку на стіл. Поглянула на мене так, що нічого доброго це не віщувало. Здається, вона вже подумки перебила всіх зайвих, наказала подати карету й вивезла нас із Анетт подалі звідси. Мене навіть пересмикнуло.

   — Перш ніж я щось поясню, у мене є два питання, — її голос був рівний, майже крижаний. — Перше: як давно вам спала на думку ця ідея? І друге: через це ви вирішили використати мою доньку?

   Я зрозуміла, на що вона натякає. Вона намагалася достукатися до моєї холоднокровності. Якщо він одружився зі мною лише для того, щоб дістатися до земель королівства Торнел — тоді моя закоханість нічого не варта.

   Він навіть не кліпнув.

   — Вашу доньку я щиро кохаю. Мабуть, ще з нашої першої зустрічі. Хоч тоді й відволікався на баронесу… — його губи ледь смикнулися. — Але я ніяк не міг викинути з голови Ейрін. Вона поверталася до мене у снах.

   Поглянув на мене. У його очах було стільки тепла, що в грудях стало боляче.

   — А щодо цієї ідеї… не я її автор. Ви сьогодні мали нагоду дуже близько познайомитися з її справжнім творцем.

   У маминих очах щось потемніло. Коін засміявся — щиро, відкрито. Надто відкрито для цієї розмови.

   — Я так розумію, ви вже продумали план, як знищити нас усіх і дістатися до нього.

   — Є така думка, — спокійно відповіла мама, постукуючи кігтиками по столу.

   — Він захопився цією ідеєю давно. Фактично він ваш послідовник. Звідси й його квітковий сад — натхненний «Чорними ліліями».

   Тепер засміялася мама. І від її сміху холод пробіг уздовж мого хребта.

   — Весь вечір він лив мені мед у вуха… а я не склала два плюс два.

   Чоловік злегка схилив голову.

   — Моя дружина жила на землях Монтрей, періодично — на землях Де Ліріан. Її батько сподівався за допомогою доньки заволодіти цими територіями. Але коли Моллі перейнялася нашою культурою й звичаями — вона відмовилася від свого роду. Через це її теж мали стратити під час заколоту.

   Коін підняв руку натякаючи, щоб не перебивали.

   — Мені не потрібні пояснення. Я все це знаю. Просто хотів щоб ви розуміли в які ігри ми граємо… і скільки на цій шахівниці гравців.

   Знову над столом нависла тиша. Лише мама спокійно помішувала чай, щось обдумуючи, а Коін не зводив із мене очей. Попри все почуте, я продовжувала танути в його погляді. Він уже щось для себе вирішив і знову заговорив.

   — Взагалі я збирався зачекати, поки землі Монтрей відновлять свою велич, і залишити їх у спокої, надіславши до вас одного з дітей як спадкоємця. Але тепер із Де Ліріаном доведеться вибудовувати нові домовленості. Мені це було нецікаво. Та коли Хокон пояснив свої наміри, довелося посвятити вас усіх у ці події. І все ж, маркізо Монтрей, невже ви думали, що коли імператор надавав вам особливий статус, він не знав, хто ви?

   — Просто про це не мали знати всі ви, — спокійно відповіла мати, підводячись із крісла. — Я оцінила вашу довіру до нас. І окремо — ваше ставлення до Ейрін. Щодо Де Ліріана, я знаю, чого він прагне на землях Монтрей. Ми з чоловіком усе обговоримо, і до завтра, гадаю, матимемо що поставити на противагу його вимогам.

   — Я й не сумнівався, що ви знайдете рішення.

   — Взагалі-то мій батько ще ні про що не здогадується. А ви вже вирішуєте його позицію в цій грі.

   — Якби він не лінувався й працював у відомстві, знав би швидше. А так сидить у маєтку і займається лише землями. Деградація, одним словом. — Батько теж підвівся й підійшов до мами. — Ми вже підемо спати. День сьогодні розпочався дуже рано і ніяк не завершиться.

   — На добраніч, моя мила. — Мама підійшла й ніжно поцілувала мене в лоба. — Усім тихої ночі.

   Сандра вже хотіла провести батьків до кімнати, але мама зупинила її, пояснивши, що знає дорогу. Батьки вийшли, зачинивши за собою двері.

   — А навіщо нам потрібно було бути присутніми на цій розмові? — тихо запитала Сандра.

   — Із сьогоднішнього дня, пані Морінер, до Анетт ставляться як до герцогині. Наскільки я розумію, вона вже обрала нову помічницю для Ейрін. І не сумніваюся, що не буде проблеми обрати й для себе. — Короткий погляд на розгублену Анетт. — Вважайте це репетицією. А тепер, гадаю, нам усім час відпочити.

   Сандра підхопила Анетт під руку й повела за собою, щось тихо пояснюючи. Маркус прибрав зі столу й вийшов слідом. Хокон поглянув на Коіна й мовчки потис йому руку.

   Я так і залишилася сидіти в кріслі, втупившись у тремтячий вогонь каміна. Слова ще відлунювали в голові — домовленості, загрози, рішення. Але тепер вони відходили на другий план, залишаючи лише його присутність поруч.

Коін підійшов безшумно. Відчула його тепло ще до того, як побачила. Воно огортало, тисло делікатно, але наполегливо, наче попереджало: «Тут і зараз — ти моя». Присів поруч із моїм кріслом.

   — Ти надто мовчазна, — тихо сказав він, і його голос пройняв грудну клітку, змушуючи серце битися швидше.

   Підняла очі на нього. У них не було політики. Лише чоловік, який дивився на мене так, ніби я — єдине, що зараз має значення.

   — Ти все це знав… і не сказав мені, — прошепотіла я.

   Його пальці обережно торкнулися мого підборіддя, нахиливши обличчя до себе. Дотик був легким, але в ньому було стільки турботи, що я відчула тепло, яке розливається по всьому тілу.

   — Я не хотів втягувати тебе раніше часу, — тихо відповів він, і його долоня м’яко ковзнула до моєї шиї, і я несвідомо трохи схилилася вперед. Ковтнула, відчуваючи, як з кожним дотиком його пальців напруга між нами зростає. Це було щось нове для мене — тепло, близькість, мовби наші тіла шукали одне одного, не порушуючи межі ніжності.