12.3

   — Твій випадок інший. Питання щодо платні герцогині має вирішувати імператор. Хоча, якщо хочеш, я особисто виплачуватиму тобі винагороду.

   — Так нецікаво, — зітхнула я.

   Саме в цю мить повернулася офіціантка з нашим замовленням. Вона вправно розставила страви, подарувала ще одну надто милу посмішку й попрямувала до інших столиків.

   — Тобто після навчання я буду вже не просто помічницею господині, а фахівчинею? — знову повернулася до розмови Анетт.

   — Саме так. І з огляду на твої здібності, імператор, цілком можливо, навіть надасть тобі титул. Такий розум не можна залишати без належної уваги, — відповів Хокон, хоч у голосі й промайнула невпевненість.

   — Але якщо я вирішу вступити на навчання, мені доведеться на якийсь час залишити Ейрін. І де я тоді житиму?

   Здається, Анетт уже почала вибудовувати в голові плани на майбутнє.

   — По-перше, про це ще зарано говорити. Я винесу це питання на розгляд герцога Тенебрайна. І лише з його протекцією це може стати можливим. А по-друге, у мене в місті є квартира, де ти зможеш проживати. І ми також іноді залишатимемося там, якщо засидимося на роботі, — відповів мій чоловік, не зводячи з мене очей.

   — Якщо все це вдасться, дозволяю вам називати мене лисицею, — щасливо всміхнулася дівчина.

   — А мені? — весело запитав Хокон.

   — Подивимося, що ти для мене зробиш, — відказала вона й перевела погляд на мене. — Ти ж не проти, якщо я почну навчання?

   — Ні. Звичайно ні. Я просто трохи шокована, що такий варіант узагалі можливий. Ми ж ніколи про це не думали… А я теж можу навчатися?

   — Цей варіант частіше використовують для жінок і чоловіків зі збіднілих родів. Щоб вони не зникли остаточно, а змогли через освіту зберегти свій статус. У тебе є освіта. І обов’язків більш ніж достатньо, — чоловік глянув на мене невпевнено. — Ти хочеш залишити мене?

   Я лише відкрила рота, але слова застрягли в горлі. Не змогла вимовити жодного.

   — Ваша світлосте, це маніпуляція, — твердо сказала помічниця й торкнулася моєї руки, заспокійливо погладжуючи.

   Коін відвів від мене погляд.

   — Вибач. Трохи захопився.

   Доїдали в тиші. Помітила, що офіціантка не зводить очей із наших костюмів. Інколи я й забуваю, що ми вибиваємося зі звичного уявлення про зовнішність. Головне — нам зручно. І, здається, Коін задоволений тим, що ми не привертаємо до себе зайвої уваги жіночністю та незручними сукнями.

   Після обіду й до кінця робочого дня ми займалися звітами та перебирали документи дітей. Час від часу чоловіки заходили до нас, але здебільшого сиділи у своєму кабінеті. Коін попередив, що йде до Тенебрайна, а потім ми поїдемо додому.

   Фінн приніс нам чай зі смаколиками — перекусити, поки чекаємо завершення дня. Здавалося, він потроху почав розслаблятися, спостерігаючи за нашою роботою.

   — У мене до тебе питання, — тихо промовила я, червоніючи й не знаючи, з чого почати.

   Помічниця, помітивши мій стан, посміхнулася й якось зібралася.

   — Щось цікаве трапилося між вами, коли ви їздили до сиротинця? Розповідай.

   Я заплющила очі й тихенько розповіла, що зробив герцог. Потім перелякано їх відкрила.

   — Навіщо він так зробив?

   Анетт розсміялася з моєї поведінки, підвелася зі свого місця й зупинилася в мене за спиною. Поклала руки на плечі й злегка масажуючи. Нахилилася до мого вуха й повільно, розділяючи слова, почала пояснювати:

   — Він старанно й обережно перевіряє твоє сприйняття. Не хоче налякати своїми бажаннями, але й приховувати їх більше не збирається. Він хоче, щоб ти відчувала те саме й спокійніше реагувала. Тому й привчає тебе потроху.

   Слухаючи її, я важко ковтнула слину, бо мені подобалася ця думка.

   Раптом відчинилися двері. На порозі стояв чоловік — розгублений.

   — Що тут відбувається?

   Я не одразу зрозуміла, що мої щоки палають, а дихання стало надто важким. І що я не можу відвести від нього погляду.

   Анетт обійшла мене, схопила свою сумку з документами, кинджал і рушила до виходу. Зупинилася поруч із герцогом і байдуже відповіла:

   — Пояснювала вашу поведінку. — Підморгнула йому й вийшла в коридор. — Чекатиму на вас у кареті. Не затримуйтеся, інакше Сандра розлютиться.

   Коін підійшов до мене обережно й простяг руку. Я схопилася за нього, наче за рятівний круг. Підвелася, стрімко випросталася — і все одно не змогла глянути йому в очі.

   Наблизився ще на крок. Долонею обережно підняв моє підборіддя — не примушуючи, лише прохаючи дозволу.

   — Я не знаю, що саме вона тобі сказала, — тихо мовив він. — Але я справді намагаюся бути обережним. Кожного разу, коли роблю крок до тебе, думаю не про себе. Думаю, чи не налякаю. Чи не відштовхну. Чи не змушу тебе почуватися загнаною в кут.

   Ковтнув повітря й ледь усміхнувся — сумно.

   — Я занадто довго був поруч із тобою холодним. Вимогливим. Рішучим. І мало не втратив жінку, яку кохаю.

   Його пальці ледь здригнулися.

   — Я не хочу, щоб ти звикала до мене зі страху. Не хочу, щоб ти терпіла. Хочу, щоб дивилася на мене так… як дивишся зараз. Бо відчуваєш щось своє. А не тому, що мусиш.

   Нахилився ближче, але не торкнувся.

   — Якщо тобі потрібен час — я чекатиму. Якщо потрібна відстань — я дам її. Але в одному не сумнівайся: я кохаю тебе за те, що ти — це ти. І хочу бути тим, біля кого тобі буде спокійно.

   Здивовано подивилася на нього. Він ледь усміхнувся — і ніжно торкнувся губами кінчика мого носа. Коротко, майже невловимо. Наче перевіряв, чи не відсторонюся.

   Я не відсторонилася.

   Узяв мене за руку, другою підхопив мої речі й повів до виходу. У кареті ми сіли мовчки. Посадив мене поруч із собою, обережно відпустив мої пальці й простяг Анетт якусь папку.

   Вона зацікавлено підняла брови, швидко розгорнула її.

   — Тенебрайн не проти. Але поки триває вся ця тяганина з документами, я вирішив, що тобі буде корисно ознайомитися з вимогами до абітурієнтів і загальним планом навчання, — спокійно сказав він і знову взяв мене за руку.