10.1

   Підходячи до дверей кабінету, я трохи нервувала щодо нашого майбутнього. Та, зрештою, зрозуміла: переживання нічого не змінять. Тож без стуку відчинила двері.

   Усі здивовано підвели на мене погляди. Коін миттєво підскочив з-за столу й за мить уже стояв поруч. Я не могла відірвати від нього очей — настільки несподіваною була його реакція.

   — Ти мала б відпочивати. Чому не в ліжку? — турботливо запитав він, легко торкаючись моєї талії.

   — Тебе не було… от і засумувала. — тихо відповіла я з ледь помітною усмішкою.

   Обійшовши розгубленого чоловіка, я попрямувала до мами. Вона розслаблено сиділа на дивані, неквапливо потягуючи вино з келиха. Побачивши мене, радісно усміхнулася й жестом покликала Анетт, аби та взяла ще один келих і для мене.

Я присіла поруч. Мама легко поплескала мене по руці й нахилилася ближче.

   — Мила моя, продовжуй у тому ж дусі — і він тебе більше ніколи не відпустить.

   Я присоромлено поглянула на неї, бо, здається, мій чоловік це почув. Його погляд був… багатообіцяючий.

   — Леді Валермон, ви неймовірні. І я щиро радий, що ви так швидко до нас приєдналися. Я вже думав, що розмову з вами доведеться відкласти до завтра. — мовив Тенебрайн.

   — Мені дуже приємне ваше визнання. — щиро усміхнулася я герцогу.

   — Ваша неймовірна помічниця вже встигла поділитися з нами ходом ваших думок і результатами здобутої інформації. У вас надзвичайно злагоджена команда. І скажіть, чому лорд Монтрей приховував такий скарб? Я впевнений, ви могли б працювати у відомстві ще раніше. — він підвівся з-за столу й попрямував до нас, сідаючи в крісло навпроти.

   — Ви ж розумієте, що до війни я була надто юною, а коли сталася трагедія, мені було не до цього. — знизала плечима я.

   — Я з’ясував подробиці вашого становлення і зацікавлений у вашій співпраці з відомством. Звісно, на початку ви зможете працювати лише як помічниця. Але не хвилюйтеся — під безпосереднім керівництвом свого чоловіка. — він кинув короткий погляд на Коіна, ніби припускаючи можливий спротив — А вже після повернення імператора я серйозно порушу питання можливості роботи жінок і в цій сфері.

   Я радісно усміхнулася, поглянувши на Анетт, яка, здається, також відчувала, куди може спрямувати свою пристрасть і потенціал. Та запитання все ж не давало мені спокою.

   — Мене переповнюють емоції, і мені бракує слів, щоб висловити свою вдячність за можливість проявити себе у справі, яка завжди мене інтригувала. Дякую. — щиро мовила я.

   — Але щось вас турбує? — хитро запитав чоловік.

   Я розуміла, що приховати свою цікавість від нього не зможу. Хоча спершу й збиралася поставити це запитання чоловікові.

   — Що буде з леді Елдріг?

   Мама хмикнула, усвідомлюючи, що я не відступлюся, доки не дізнаюся завершення цієї історії. Хокон із легкою усмішкою підібрався ближче. Тенебрайн обвів усіх уважним поглядом.

   — Тобто всім у цій кімнаті було відомо про її характер, але всі терпляче чекали, поки вона сама себе проявить?

   — Мабуть, лише мені це було невідомо. — тихо озвався Коін із винуватим поглядом, ніби я знову чимось його здивувала.

   — То вже твоя провина, що ти не оцінив скарб, який потрапив до твоїх рук. — зверхньо мовив герцог, та в кутиках його вуст таки промайнула тепла усмішка — Хоча, можливо, винні юний вік і брак досвіду.

   — Буду уважнішим. — не зводячи з мене очей, відповів чоловік.

   — Баронеса Крістін Елдріг на час розслідування залишатиметься під домашнім арештом. До неї буде приставлений інший обслуговуючий персонал. Після завершення всіх процедур у неї буде два варіанти: або вона виходить заміж за того, кого призначить імператор, народжує спадкоємця й залишається турботливою дружиною, або її землі передають віддаленим родичам на утримання, а саму баронесу відправляють до монастиря — навчатися смиренню.

   Жоден із цих варіантів не здавався мені прийнятним. Знаючи характер баронеси, важко було уявити, як вона сприйме будь-який із них.

   — Завтра відпочивайте. Саме буде час підготувати для вас робочий кабінет. А вже після вихідного чекатимемо на вас у відомстві.

   Мама радісно привітала мене, злегка торкнувшись келихом мого, і зробила ковток. Я теж відпила вина — під пильними поглядами чоловіків.

   — У мене буде до вас ще одне прохання. — після короткої паузи мовив герцог — Чи могли б ви частіше спілкуватися з моєю дружиною, Сесіль. Я був би вам вдячний. Дружба з… Крістін пішла їй не на користь, і я розумію, що це мій недогляд.

   — Добре. Я спробую, за можливості. Але давайте домовимося без обіцянок. Для початку слід з’ясувати, чи маємо ми спільні інтереси. — відповіла я й поглянула на Анетт. Та лише ледь усміхнулася.

   — Я впевнений, що ваша помічниця вже ознайомлена з інтересами моєї дружини. — з хитрим поглядом мовив герцог — Мені навіть здається, що й на мій рахунок вам усе відомо.

   — Нічого компрометуючого. — бовкнула я й одразу зчервоніла. Треба ж було так себе видати.

   Чоловік розсміявся й підвівся зі свого місця.

   — Вважаю, що час нам усім відпочити. На добраніч. — з веселою усмішкою промовив герцог і першим вийшов із кабінету.

   Батько простяг руку матері й теж повів її до виходу.

   — Як гадаєш, ми можемо пригадати старі часи? — звернувся Хокон до Анетт, пропонуючи їй лікоть.

   Вона знизала плечима й запитально поглянула на мене. Я ледь помітно кивнула. Вони разом вийшли, прикривши за собою двері.

   — Як ти почуваєшся? — нарешті підійшов до мене чоловік і сів поруч на диван.

   — Досі не віриться в усе, що сталося. І, якщо чесно, я дуже втомилася.

   — Тоді я проведу тебе до кімнати. Коли ти втратила свідомість, я страшенно злякався. Думав, ти проведеш у ліжку всю ніч.

   — Вибач… Я й сама не розумію, чому так сталося.

   — Усе гаразд. Це мені слід вибачатися за те, через що тобі сьогодні довелося пройти.

   Він простяг мені руку, допоміг підвестися, легко обійняв — і не відпустив.