9.3

   Чоловік подивився на мене хитро, випробувально.

   — Ну як? Страшно?

   — Ні. — знизала я плечима — Дуже навіть цікаво.

   Він розсміявся — голосно, щиро — і підвівся, почав повільно обходити мене колом, розглядаючи, як дивну, рідкісну тварину.

   — Ти неймовірна  — мовив нарешті — Потім був період, коли я намагався жити спокійно. Навіть створити сім’ю.

   Посмішка зникла.

   — Але, мабуть, це не для мене. Бо моя дружина виявилася такою ж збоченою. Хоча з роками я почав підозрювати, що це в мене талант — знаходити саме таких жінок.

   — А дружину ти теж убив? — спитала я.

   Він хмикнув.

   — Ні. Це було б надто компрометуюче. Вона згодом сама сконала. Жалості до неї я не мав. — зупинився якось втомлено — Були й інші красуні. Схожі історії, схожі характери. А далі — ті, про кого знаєш ти. До речі… про скількох тобі відомо?

   — Про п’ятьох.

   Насупився, ніби рахуючи кількість своїх жертв.

   — Значить, я став необережним. І надто захопився.

   Знову тиша. Прислухався до дихання коней навколо.

   — Дивно. Тебе все ще не шукають.

   — А хто шукатиме? — тихо запитала я. — Я бачила свого чоловіка з Крістін. Він мене не помітив. А для неї, як я розумію, це навіть краще — щоб він був зайнятий.

   Я підвела на нього погляд.

   — То чому я?

   Уілл усміхнувся, але в очах було щось слизьке.

   — Взагалі мала бути Крістін. Вона така сама, як попередні. Розбещена. Нестримна. З переконанням, що їй дозволено все. — зневажливо пирхнув — Вона ж навіть намагалася втягнути в це Сесіль. Але та, якою б залежною не була від подруги, все ж поважає свого чоловіка.

   Він нахилився трохи ближче.

   — Але знаєш… коли Крістін повернулася після того балу, вона говорила про тебе такі речі, що мені стало цікаво. Хто міг настільки вивести з рівноваги цю самовпевнену дівку?

   Посмішка стала хижою.

   — Саме вона запропонувала, щоб я влаштувався до вас. Розбестив тебе. Заради приниження.

   Він тихо, хрипко розсміявся.

   — Вона була впевнена, що після твого вигнання твій чоловік запропонує їй шлюб. От тупе створіння.

   Випрямився й, навіть не озирнувшись, відійшов на кілька кроків уперед — неквапно, з відчуттям повної влади. Він знав: я не втечу.

   — Тобто вона мала бути твоєю жертвою, а не я? — прошепотіла я, ковзаючи пальцями вздовж шва сукні, перевіряючи, чи дістану кинджал одним рухом.

   Він різко розвернувся. Його погляд уп’явся в мене, мов лезо.

   — А хочеш, ми просто зараз підемо й уб’ємо цих двох тварин?

   Я на мить втратила дар мови. Усвідомлення прийшло із запізненням: він говорить про мого чоловіка. Побачивши це в моїх очах, він розреготався — голосно, гидко.

   — Не вірю, що з таким розумом ти досі наївно довіряєш цьому ідіотові. Він тебе не бачить. Йому потрібне не кохання — йому потрібна розбещена, спотворена іграшка.

   — І як ти собі це уявляєш? — голос мій був холодним — Повісиш усе на мене, як минулого разу на коханця? Ніби я від ревнощів злетіла з глузду, а ти вийдеш чистеньким? Ні. Цього разу так не буде.

   — А ти мені подобаєшся. — сказав він і зробив крок ближче.

   Я різко підхопилася й виставила кинджал перед собою. Лезо тремтіло — не від страху, від напруги. Він усміхнувся ширше.

   — Ти хоч знаєш, як цим користуються?

   — Повір мені, хлопче, — гримнув голос мого батька з темряви, — моя донька вже вбивала. Не ведися на зовнішність.

   Я всміхнулася кутиком губ. І саме цієї секунди Уілл вирішив, що напасти — найкраща ідея.

   Кинувся різко, без попередження. Його рука зімкнулася на моєму зап’ясті, з силою вдаривши об стіну стайні. Кинджал дзенькнув, але я не випустила його. Сукня сковувала рухи, тканина натягнулася, рвонувши по швах.

   Я вивернулася, вп’явшись ліктем йому в груди. Він захрипів, але тут же перехопив мене за талію. Я відчула ніж у його руці — холодний, небезпечно близько до ребер. Рухнула вниз, майже присіла, і різко вдарила лезом навскіс.

Крик розітнув повітря.

   Він відсахнувся, випустивши мене, схопився за руку, з якої вже лилася кров, і важко впав на коліно. Коні зірвалися зі стійл, стайню наповнив гул копит і перелякане іржання.

   — Лежи. — прошипіла я, не відводячи від нього погляду.

   З темряви вийшла мама. Арбалет був піднятий, болт уже лежав на ложі. Поруч стояв Коін, міцно тримаючи Крістін — зі зв’язаними руками й кляпом у роті.

   — Ви ж могли поцілити в Ейрін! — видихнув він, штовхнув Крістін до Хокана й кинувся до мене.

   Обережно взяв моє обличчя в долоні, ніби перевіряючи, в якому я стані.

   — Моя мама ніколи не промахується. — тихо сказала я.

   Вчепилася в чоловіка так, ніби лише дотик до нього тримав мене на ногах. Тіло ледве слухалося: адреналін стрімко розвіювався, залишаючи по собі порожнечу й виснажливу слабкість. Усвідомлення близькості смерті дивним чином вскипало всередині, стискаючи груди.

   Не відводячи від нього погляду, я притиснулася до його губ із відчайдушною, майже наказовою вимогою. Коін не відсторонився — навпаки, відповів на поцілунок і легко підхопив мене на руки. Після цього я ніби випала з реальності: навколишній світ перестав існувати. Я відпустила все й повністю довірилася чоловікові.

   Очі відкрила вже у власній кімнаті. Поруч на ліжку дрімала Анетт. Помітила, що на мені домашня сукня, і з полегшенням зітхнула.

   — Ти як? — хрипло запитала помічниця, прочинивши очі.

   — Що я пропустила? — спитала, сідаючи — І де Коін?

   — Ти сподівалася, що він залишиться? — Анетт підвелася з ліжка.

   — Була така надія. — сумно зізналася я.

   Підійшла до умивальника й вмилася теплою водою.

   — Не сумуй. Він сам доніс тебе до кімнати й чекав, поки я повернуся. Навіть твоя мати не змогла переконати його піти до інших чоловіків. Здається, сьогодні він повною мірою відчув увесь спектр емоцій до тебе.

   Я слухала її й ловила себе на тому, що не можу стримати посмішку.