8.3

   Я спантеличено глянула на нього й миттю зчервоніла, зрозумівши натяк. Старанно заспокоїлася під його пильним поглядом.

   — Вибач, я просто теж дуже скучив. — винувато додав він і навіть відпустив.

   Цього разу я вирішила вибити його з рівноваги: поклала руки йому на шию, злегка притягла до себе й прошепотіла на вухо:

   — Я хочу бал найближчим часом. — відсторонившись, спостерігала за емоційним буревієм у його очах — І ти маєш потай від мене запросити на цей бал Крістін.

   Почувши це, чоловік навіть сіпнувся.

   — Навіщо тобі це? — якимось замогильним голосом запитав Коін.

   Я ніжно усміхнулася й майже в губи відповіла:

   — Після вечері все поясню. А зараз мені потрібно піти підготуватися.

   Вивільнившись із його рук, я рушила до дверей.

   — Так нечесно! Я вимагаю подробиць… і більше тепла від тебе.

   Я озирнулася. Він, здається, й сам був у шоці від власних слів і тепер чекав на мою реакцію.

   — Мені все ще лячно брати ініціативу на себе. Тож усе залежить від тебе. — відповіла й швидко втекла, бо грайливий настрій міг от-от розвіятися, а сором знову заволодіти моїм тілом.

   На вечері чоловік не зводив із мене очей. Це було неймовірно приємно, але я раз у раз відчувала жар на щоках. Його погляд був теплим і ніжним, і щоразу, коли наші очі зустрічалися, він загадково усміхався, а моє серце пропускало удар.

   Та все змінилося, коли ми втрьох зачинилися в кабінеті й виклали Коіну наші припущення. До того ж покликали Маркуса, аби він підтвердив свої спостереження. Настрій мого чоловіка миттєво перестав бути грайливим — у повітрі зависли напруження й ледь стримуване роздратування.

   — Найпростіше — заарештувати його й вибити зізнання в застінках. Але не факт, що так ми з’ясуємо, до чого тут Крістін. — промовив він і крадькома глянув на мене.

   — З якої ж причини буде арешт? — спитала я, старанно роблячи вигляд, ніби згадана персона мене зовсім не цікавить.

   — Наприклад, задля забезпечення твого захисту.

   Він усе ж підійшов ближче, взяв мене за руку й обережно торкнувся її губами. За таких умов тверезо мислити було складно, та відсмикувати руку зовсім не хотілося.

   — Мої слова проти його слів. — холодно зауважила я — Вередлива дівчиська, якій стало нудно без чоловіка, вирішила погратися, а коли усвідомила дурість свого вчинку — побігла скаржитися. Ми вже бачили подібні маніпуляції.

   Він незадоволено подивився на мене, прикрив очі й важко видихнув.

   — То що пропонуєш? Чекати, доки він сам наважиться діяти?

   Мені було приємно усвідомлювати, що чоловік хвилюється за мене і навіть не допускає думки, що це я могла спровокувати Уілла.

   — Усе, що ми наразі маємо, — це його освіта, яка фігурує в трьох різних місцях, і ім’я Крістін у двох із них. — спокійно промовила Анетт, спостерігаючи за нашими поглядами — Ви обоє, як малі діти.

   Ми здивовано глянули на неї. Вона лише знизала плечима й підійшла до дошки.

   — Якщо це справді він, тоді незрозуміло, що він тут забув. Порівняно з усіма його жертвами Ейрін — зовсім не типовий вибір. Хіба що з’явилося бажання полоскотати собі нерви. А от Крістін узагалі не вписується в картину — свідки йому не потрібні. Швидше за все, саме вона мала всі шанси стати його жертвою.

   Коін відвернувся до вікна, обдумуючи слова Анетт. Я теж підійшла ближче до неї.

   — Саме тому нам потрібен бал і Крістін. — тихо промовила я — Вона буде впевнена, що ти обрав її й вирішив продемонструвати це через моє приниження. Тоді, можливо, коли вони зустрінуться, усе й почне рухатися. Якщо вони досі листуються, то обидва вирішать, що це їхній шанс для втілення своїх планів.

   Коін таки довірився нам і під нашим пильним наглядом написав листа Крістін. Він вийшов надто стриманим, сухим, майже холодним. Анетт вимагала м’якості, натяків, хоча б крихти того, що могло б здатися особистим. Після цього чоловік ледь не виставив її за двері, стримуючись, аби не зірватися на лайку. Коли двері за помічницею зачинилися, тиша в кабінеті стала густою, майже відчутною.

Він повернувся до мене.

   — Вибач, будь ласка. Я не хочу, щоб тобі довелося проходити через цю неприємну зустріч. — голос був нижчий, ніж зазвичай.

   — Досить. — спокійно відповіла я, відчуваючи, як серце б'ється швидше — Сприймаймо це як частину розслідування. Я довірилася тобі й розумію: це твоє минуле, яке неминуче торкається нашого шлюбу. Тож припини вибачатися.

   Він зробив кілька кроків і вже за мить був поруч. Його долоня торкнулася мого обличчя, змусивши підняти погляд. Я зустрілася з його очима — і загубилася в них.

   Коін нахилився. Його подих торкнувся моїх губ — теплий, трохи нерівний. Поцілунок був легким лише в першу мить. Потім його губи притислися щільніше, наполегливіше, і в мене різко перехопило подих. Світ поплив, коліна ослабли, я мимоволі вхопилася за його камзол.

   Він відсторонився на пів подиху, не відпускаючи мого обличчя.

— Тільки не кажи… що ти ніколи цього не робила. — прошепотів.

   Я не змогла вимовити ані слова — лише ледь помітно хитнула головою. У його погляді промайнуло щось темніше: здивування, недовіра, а потім — гостре, майже болісне усвідомлення.

   — Я був певен, що між тобою й Хоконом… — урвав себе, повільно видихнув — Неважливо. Пробач. Я зовсім втратив голову.

   — Я ж казала, що він був мені радше братом. — тихо відповіла я — Хоча…

   Вирішила без зайвих пояснень дещо з'ясувати. Невпевнено, але рішуче потягнулася до його губ. Цього разу він відповів інакше — глибше, гарячіше. Його рука ковзнула з моєї щоки на шию, великий палець ледь відчутно торкнувся пульсу. Я відчула, як мене пронизує тремтіння, як тіло саме тягнеться ближче.

   Поцілунок став повільним, п’янким. У грудях стискалося від незнайомого, солодкого напруження. Я тихо застогнала, навіть не усвідомивши цього. Коін різко зупинився.

   — Схоже, — усміхнувся криво, трохи хрипко, — нам доведеться починати з найменшого.