8.1

   На ранок настрій був жахливий. Прокинулася я лише тоді, коли до кімнати зайшла Анетт. Вона одразу помітила, в якому я стані, і без зайвих слів усе зрозуміла. Старанно намагалася мене відволікти — розмовляла про дрібниці, а після сніданку запропонувала прогулятися верхи.

   Біля дверей до їдальні нас зустрів Маркус. Найбільше здивувало те, що, помітивши мій настрій, він не занепокоївся, а, навпаки, наче зрадів.

   — Чого вас так тішить мій стан? — ображено запитала я.

   Вперше за ці пів року чоловік обережно торкнувся мого підборіддя, змушуючи підняти погляд і зазирнути мені в очі. Я навіть трохи зніяковіла.

   — Бо тепер ви сумуєте не через його байдужість, а через його відсутність. А це дає надію, що ви нас не полишите.

   — Я і не збиралася. — розгублено відповіла я — Хоча… не буду обманювати, такі думки з’являлися.

   Маркус лише посміхнувся, задоволено провів нас до столу й залишив мене з Анетт.

   Після сніданку ми вирушили до стайні. Прогулянка помітно покращила мій настрій, і я знову відчула бажання займатися розв’язанням дрібних справ. Уже там Анетт повідомила, що наступного дня її не буде: у місті на неї чекало побачення з однією дівчиною, яка погодилася поділитися цікавою інформацією.

   Я ніколи не була проти її розваг. Єдине — надто переймалася моїм становищем і тому ніколи не ділилася подробицями. До речі, я повідомила Анетт, що, найімовірніше, Коін знає про її уподобання. На це помічниця лише знизала плечима й сказала, що в цьому немає нічого дивного — інакше з нього був би кепський слідчий.

   Наступного дня Анетт зустріла мене зранку, поснідала разом зі мною, забрала листи для Коіна й поїхала, залишивши мене під опікою Маркуса та Сандри.

   — Чим міледі бажає зайнятися сьогодні? — запитав дворецький, спостерігаючи, як я з сумом дивлюся на карету, що від’їжджала.

   — Мабуть, піду до стайні. Це місце завжди мене заспокоювало. — відповіла я.

   — Я вас проведу. — промовив чоловік, пропонуючи лікоть.

   — Дякую. А що можете сказати про нового конюха? — поцікавилася я, радше щоб підтримати розмову.

   — Уілл дуже компетентний і професійний чоловік. Жодних вольностей собі не дозволяв, до справи ставиться відповідально. Уявіть собі — має освіту. Сам заповнює документи й звіти. Думаю, після повернення герцога варто буде запропонувати йому постійну роботу.

   Я слухала з цікавістю, адже лише нещодавно почали серйозно займатися освітою серед усіх прошарків населення, і такий працівник справді був знахідкою. Хоча не виключено, що він бастард або походить зі збіднілого роду. Потрібно буде придивитися до нього уважніше.

   Підійшовши до стайні, ми зустріли Уілла — з неймовірною посмішкою на вустах, на яку було неможливо не відповісти.

   — Добрий ранок, міледі. Радий вас бачити. Якраз Зірка вийшов на прогулянку.

   Я з посмішкою кивнула й попрямувала до жеребця. Помітила, як конюх щось прошепотів Маркусу. Той замислився, з видимим сумнівом, а тоді підійшов до мене.

   — Щось трапилося? — занепокоїлася я.

   — Ні, усе гаразд. Потрібно віддати кілька розпоряджень.

   — Добре. Звісно, ідіть. Я нікуди звідси не подінуся.

   Кивнув мені і швидко попрямував до будинку. Я залишилася поруч із жеребцем. Уілл займався своїми справами, і я навіть на якийсь час забула про його існування.

   — Ви виглядаєте неймовірно. — несподівано промовив чоловік.

   Я здивовано, навіть обурено, поглянула на нього.

   — Я маю на увазі. — швидко додав він — коли ви спілкуєтеся з тваринами, ніби звільняєтеся від якихось кайданів.

   Заспокоївшись, я посміхнулася у відповідь.

   — Так. Ви маєте рацію. Я з дитинства обожнювала проводити час із кіньми. Вони мене заспокоюють і ніби підживлюють своєю енергією.

   — Ви любите свободу. — прошепотів він, навіть із хрипотою в голосі, підходячи ближче — Вас ніби закували в кайдани й замкнули в клітці, не даючи дихати на повні груди.

   Від обурення в мене перехопило подих. Чоловік підійшов і легко торкнувся мого обличчя. Дивно, але його руки були чисті, а сам він виглядав зовсім не втомленим, хоча я була певна — щойно працював.

   — Таку красу залишати без нагляду й не приділяти їй гідної уваги, — неприйнятно. — продовжив він тихо, спускаючи руку до моєї талії.

   Опанувавши себе, я вирішила дослухати цю надто палку промову, не видаючи різкої реакції. Вирішила пограти. Збентежено посміхнулася й злегка зчервоніла.

   — Я впевнена, що саме так виглядають стосунки серед аристократії.

   — Але ж ти згаснеш, не пізнавши власної цінності й справжнього задоволення. Тим паче, герцог не надто обмежує себе подібними принципами.

   Поки він намагався мене звабити, це було… цікаво. Але коли дозволив собі принизити мого чоловіка — настрій миттєво зіпсувався. Хотілося дати йому ляпаса.

   — Здається, ви забагато на себе берете. — холодно промовила я, відступаючи на крок — Навіть якщо я герцогу не цікава, це не дає вам права говорити подібні речі. І на майбутнє: якщо щось таке повториться, ви вилетите звідси. Незважаючи на мій сумнівний авторитет, моє слово все ж має вагу.

   Я розвернулася й роздратовано пішла зі стайні, не озираючись. Чоловік схилив голову й тихо вимовив:

   — Пробачте, будь ласка.

   І вже біля виходу я почула його слова:

   — З цією буде складніше… але Крістін попереджала.

   Я навіть зупинилася, почувши це, але зрозуміла — пояснень не буде. Маркус здивувався, коли я майже налетіла на нього. Без жодних пояснень сказала, що свіже повітря мене надто втомило, і попрямувала до кабінету Коіна. Там якийсь час роздумувала над словами Уілла, паралельно переглядаючи інші справи. І зрештою зрозуміла: до кабінету мене не допускали не через приховування таємниць, а через жорстокість матеріалів. Жодного листування з Крістін чи кимось іншим. Можливо, щось і було знищено, але це мало ймовірно.