6.1

   Герцог завів мене до кабінету й зачинив за нами двері. З неймовірною цікавістю я одразу почала роздивлятися все, до чого раніше не мала доступу: записники з короткими, але промовистими помітками, дошку з замальовками жертв і злочинців. Мене навіть не збентежило, що чоловік підійшов ззаду надто близько.

   — Поясни, — прошепотів він мені на вухо, ледь торкаючись рукою, притримуючи мене — що мав на увазі твій батько, коли сказав, що ти вижила завдяки своїм навичкам?

   Замість того щоб зніяковіти чи здригнутися, я повільно повернулася до нього обличчям і почала збирати спідницю на правій нозі. Чоловік уважно стежив за моїми рухами й, здається, навіть облизнув губи. Та все змінилося, коли він помітив у моїх руках кинджал.

   Здивовано глянув на мене. Цього разу губи облизнула вже я — у горлі пересохло.

   — Ти носиш це з собою постійно?

   — Так.

   — Не довіряєш мені?

   — Ні. — щиро здивувалася я — Звичка.

   — Що сталося, коли на вас було скоєно напад? — запитав він, уважно стежачи за моєю рукою, ніби чекав, що я ось-ось сховаю зброю, туди звідки витягла.

   Вирішила не провокувати його на недоречні дії, хоч він і мій чоловік. До того ж зараз уперше з’явилася можливість поговорити відверто, а я, як на зло, ловила себе на зовсім недоречних думках.

   — Я відповім тобі, — з усмішкою мовила я — а ти натомість поясниш, у чому твоя провина.

   Кажучи це, я поклала кинджал на стілець поруч із диваном.

   Він теж усміхнувся і запросив мене до столу. У двері постукали. Герцог дозволив увійти, і Сандра занесла тацю з чаєм і пряниками. Розставила все перед нами й одразу вийшла. Я підтягла до себе чашку з ароматним чаєм. Було б краще, якби ми спочатку переодяглися у домашнє, але хай вже буде. Я вирішила говорити першою.

   — Коли ми поверталися з мого першого балу, на нас напали. Тоді ми вважали, що це звичайні розбійники. Батько з Анетт разом з охороною пішли відбиватися, а мама залишилася зі мною в кареті. Мене не пустили — все ж таки спадкоємиця.

   Глянула на нього. Він сидів нерухомо.

   — Мама стріляла з ручного арбалета, а я подавала їй болти. Коли один із них заліз до карети… — я зробила ковток чаю, обпікаючи язик, все ж болісно це пригадувати — Мама сховалась у тіні. А я почала плакати. Тремтіти. Благати. Він повірив.

   Герцог різко вдихнув. Я бачила, як у нього напружилася щелепа.

   — Він торкався мене. — продовжила я рівно — Говорив, що зробить. Як саме. Повільно. З насолодою. Казав, що мені варто запам’ятати його обличчя перед смертю.

   Чашка в його руці тріснула. Чай пролився на стіл, але він цього не помітив. Відставив від себе чашку, а я все ж подала йому серветку і обережно торкнулася його руки у підтримку. Поглянув на мене наче я померла.

   — Не дивись так. — тихо сказала я — Я ж жива.

   Він схопився зі стільця.

   — Продовжуй. — видихнув він, це було більше схоже на наказ до самого себе.

   — Поки він насолоджувався залякуванням мене, мама зняла панчоху й накинула йому на шию. Він захрипів. Тоді я вдарила кинджалом у живіт. Я пам’ятаю, як тепло потекло по руці.

   Обличчя герцога зблідло до попелу.

   — Він тебе .... не встиг....?

   — Ні, не встиг.  — зрозуміла про що він намагається запитати, але не вистачило сміливості — Ще одного довелося вдарити болтом в око, бо поки мама скидала з себе першого, другий добрався до нас.

   Тиша впала, гнітюча і важка. Раптом він підійшов і стис мою руку так, що стало боляче. Його руки здригнулися, він відпустив мене й відвернувся. Плечі напружилися.

   — Я повинен був… — хрипло вимовив він — Я мав захистити.

   — Ти навіть не був там і ми не були особо з тобою знайомі — сказала я тихо.

   — Але я здогадувався, — різко обернувся він, в очах — лють, провина, біль. — Я запізно відправив по вас охорону, мене насторожили кинуті слова моєї матері.

   Він замовк. Слова не хотіли виходити. Я підійшла ближче.

   — Ось чому ти одружився зі мною? — запитала майже пошепки — Бо почувався винним? А не тому, що хотів?

   Він заплющив очі.

   — Тому що боявся. — прошепотів нарешті — Якби я зізнався… я не мав права хотіти тебе. Після того, через що ти пройшла.

   Це вдарило болючіше, ніж будь-яка правда. І ця тиша між нами стала страшнішою за будь-яку нічну засідку.

   — Розкажи, про що саме ти здогадувався. І звідки ця ненависна провина. Я хочу зібрати всі шматочки твоєї історії.

   Він знову поглянув на мене, ніби не вірив, що я намагаюся слухати і зрозуміти, а не втекти ображено. Погляд ковзнув з моїх ніг до голови, ніби вперше справді бачить. Я повільно підійшла ближче, як до пораненого звіра, показуючи, що не становлю загрози.

   — На тому балу, коли я тебе вперше побачив… — пошепки почав він сповідь, ледь торкнувшись мого обличчя, але швидко відсунув руку — Ти була легка, весела, безтурботна. Моя мати наполягла, щоб я з тобою познайомився і навіть станцював…

   Замовк, повернувся до вікна, ховаючи погляд.

   — Але тоді я зустрічався з леді Елдріг… І нас обох влаштовували ці відносини. Мати натякала, що від цього не буде користі, саме тому я мав бути присутнім на балу.

  Зрозуміла, що чоловік не готовий поглянути на мене, присіла на край столу в очікуванні подробиць і не важливо яких. Через скло у вікні спостерігав, як я розслаблено готуюсь слухати, дав мені час.

   — Коли ми познайомилися і ти погодилася станцювати, вона сказала, що ти втратила розум від мене і ми можемо цим скористатися. І що в будь-якому випадку нас одружать… — обернувся до мене, обурено — Але тобі було всього шістнадцять. Думаючи про те, що хтось може з кимось так гратися, принижувало мене. Я відмовився. На той момент чекав зустрічі з Крістін, і думки про цей бал мене мало цікавили.

   Я прикрила очі, намагаючись не дати емоціям захопити мене, але помітила, як він робить крок уперед — тихий, обережний. Погляд зустрівся з моїм, і я намагалася приховати смуток за легкою посмішкою.