5.3

   — Пояснити? Що саме? — Хокон підвищив голос — "Зрозумій, я тебе не кохаю. Я одружився, бо мої батьки найняли головорізів на твою родину - і тебе також." Ейрін цього не заслуговує.

   — Досить фамільярності з моєю дружиною. — різко кинув мій чоловік.

   — Це єдине, що тебе турбує?! — вигукнув Хокон.

  — Мене зараз турбує інше. — тихо й загрозливо озвався батько — Ми пів року її не бачили. Пів року, Коіне. Ти постійно вигадував відмовки, але тепер… — він зробив крок уперед, і в голосі бриніла крижана лють — Що саме він з тобою робив і що приховує?

   Тиша стала майже відчутною. Я прекрасно розуміла: це питання — до мене. Будь-кого іншого я б, може, й надурила, але не його. Він сам мене так виховав.

   Я вийшла з-за високих книжкових полиць і підійшла ближче. Хокон здивовано підняв брови, помітивши мене, а Коін зблід — так, ніби щойно дізнався, що вирок уже винесено.

   — У цьому й справа. — промовила я, не відводячи погляду від чоловіка — Нічого. Він нічого зі мною не робив.

   — Не зрозумів. — голос батька загув, наче грім, його обурення вже можна було відчути фізично. — Єдине пояснення, яке хоч якось виправдовувало його поведінку, — що ти вагітна, і він тебе оберігає.

   — То ти, виходить, «купив» собі річ, що виявилася непотрібною? — тихо, але гостро кинув Хокон, підійшовши й м’яко взявши мене за руку.

   Коін різко зірвав його руку з моєї та одразу міцно підтягнув мене до себе за іншу.

   — Не торкайся моєї дружини. — прогарчав чоловік.

   Я здивовано глянула на нього, ніби бачила вперше. Стільки емоцій. Стільки пристрасті. І навіть… ревнощі?

   — А вона тобі й не зовсім дружина. — спокійно, майже холодно вимовив батько й м’яко забрав мене з рук Коіна — Я от думаю звернутися до імператора з проханням про розірвання шлюбу. Як ти до цього ставишся, люба?

   Я вдивилася в батькове обличчя. Зовсім недавно я сама хотіла попросити його про це — про свободу. Але тепер… Ставлення Коіна змінилося. Чи, можливо, це лише маска заради балу?

   Я перевела погляд на чоловіка. У його очах — відчай, неспокій, прохання, які він не смів озвучити вголос. Я вже відкрила рота, щоб пояснити, але він випередив мене.

   — Я не погоджуся на розірвання шлюбу. — жорстко кинув Коін.

   — Основна умова — спадкоємці. — сухо відповів батько — А ти навіть не торкався моєї доньки. Як вона має себе почувати, коли власний чоловік її цурається?

   — А що з посагом? — роздратовано кинув Коін.

   Я розчаровано поглянула на нього. На мить здалося, що він зводить усе до грошей… але по очах я бачила інше. То була не жадібність — відчайдушна, невміла спроба втримати мене поруч.

   — Завдяки тобі ми непогано вклалися в землі. — сухо кинув батько — Тож частину посагу ми повернемо.

   — Я не погоджуся. І це остаточно. — різко відповів Коін.

   — У такому разі, — спокійно озвався Хокон, і його голос злегка затремтів лише в одному місці — я віддам тобі борг за Ейрін… і візьму її за дружину.

   Він подивився мені просто в очі. Щоки запекло спалахнули — і лише тепер я по-справжньому зрозуміла: Хокон кохає мене.

   — Імператор повернеться приблизно через пів року. — продовжив батько, наче не помічаючи, що моє серце пропустило удар. — На цей час найкраще, аби ти, Ейрін, повернулася додому. Мила, що скажеш?

   Я опустила погляд. Не хотіла бачити очікування в очах обох чоловіків — такого різного, але однаково важкого.

   — Я… залишаюся в маєтку Валермон. — нарешті сказала я — Але в мене є умови.

   Коін видихнув так, ніби йому щойно повернули життя.

   — Які умови? — хрипло спитав він.

   — Допуск до кабінету. І дозвіл відвідувати батька на роботі. Бо я швидше розум втрачу від заборони займатися цікавою справою, ніж від твоєї байдужості.

   — Він ще й тебе повністю ізолював? От ізвєрг… — буркнув Хокон, намагаючись приховати смуток усмішкою.

   — Я згоден. — тихо промовив Коін і зробив невпевнений крок до мене.

   — І ще… — я підняла руку, зупиняючи його — Допуск мені й Анетт до тренувальної зали.

   — Ти ж розумієш, Коіне, що вона тільки завдяки своїм навичкам вижила? І тепер ти хочеш позбавити її можливості захистити себе?

   Коін здивовано глянув на мене — щиро, навіть трохи розгублено.

   Я лише злегка знизала плечима: так, є речі, про які він навіть не здогадувався.

   Батько кивнув, підсумовуючи:

   — Отже. Я даю тобі, Коіне, пів року порозумітися з моєю донькою. Ти даєш їй більше свободи дій. І можливість відчути себе щасливою. Я люблю свою доньку й бажаю їй добра, але я також пам’ятаю правила виживання нашого роду. І вона мене за це не засудить.

   Він глянув на мене — твердий, але теплий погляд. І я справді не засудила.

   Двері до кабінету ледь не злетіли з петель. Ми всі здивовано обернулися на несподіваного гостя. На порозі стояла занепокоєна Анетт. Зрозумівши, що вдерлася невчасно, вона винувато схилила голову й одразу зникла.

   — Вважаю, що нам уже час повертатися. — спокійно промовив батько.

   — Якщо що, мама втратила свідомість, і Маркус зараз поруч із нею. — так само рівно додала я.

   — А я все ніяк не міг зрозуміти, як саме тобі вдалося втекти від нього. — із захопленням зауважив Коін.

   Хокон лише мовчки рушив за нами. За дверима в коридорі, в очікуванні, стояла Анетт.

   — Я сьогодні вже достатньо понервував. Тож ми їдемо додому. — батько поглянув на мене з теплою усмішкою — Сподіваюся, найближчим часом знову тебе побачу.

   Я щиро всміхнулася у відповідь, з надією, що мій чоловік серйозно поставиться до моїх умов.

   — Ейрін, ти хочеш залишитися ще? — уважно запитав чоловік, намагаючись бути тактовним.

   — Ні. Після цієї спроби мене принизити я теж втомилася. Хочу додому.

   Ми попрощалися з господарями дому. Герцог Тенебрайн так щиро вибачався, тримаючи мене за руку, що за відчуттями здалося: йому я до вподоби навіть більше, ніж його власна красуня-дружина. Навіть мій чоловік почав нервувати й, тактовно пославшись на мою втому, м’яко, але наполегливо забрав мене від герцога.