5.2

   Коли музика стихла, я дихала важко, наче після бігу. На мить здалося, що він зараз поцілує мене. Нахилився до мого вуха, його губи ледь торкнулися шкіри.

   — Я тебе не віддам. — прошепотів він так тихо, що я не була певна, чи це справді було.

   Підвела очі йому назустріч — і повірила, що мені почулося.

   — Добрий вечір, Ваша світлосте. Дуже рада вас бачити.

   Жіночий, мелодійний голос пролунав з-за спини — надто солодко, надто м’яко, щоб бути щирим. Я одразу помітила, як напружився Коін: його очі потемніли, а рука на моїй талії мимоволі сильніше притиснула мене до себе, наче він інстинктивно намагався захистити. Я повільно розвернулася, намагаючись зрозуміти, від кого саме.

   — Я впевнена, ваша дружина дозволить вам запросити мене на танець. — промовила незнайомка, кристально чистим голосом, але з поглядом, у якому блищала зверхність — Тим паче нам є про що поговорити.

   Переді мною стояла Крістін. Вона була вбрана в розкішну сукню насиченого рубінового кольору, щедро оздоблену золотою вишивкою — коштовність, що сама про себе заявляла. Висока, струнка, з бездоганною поставою і холодною впевненістю жінки, яка звикла брати те, чого хоче. Світле волосся зібране у вишукану, ідеально викладену зачіску, а красиве, правильних рис обличчя освітлював погляд, що ковзав по мені повільно, оцінювально… і відверто зверхньо.

   У її голосі дзвеніла солодка мелодія, та в ній чітко відчувалася прихована отрута.

   Крістін виглядала саме так, якою й запам’яталася: елегантною, гордою й небезпечною. Жінкою, що ніколи не забуває минулого… і дуже неохоче відпускає те, що колись вважала своїм.

   Я згордо підняла підборіддя й мило посміхнулася:

   — На жаль, мушу вам відмовити, оскільки не бажаю з кимось ділитися своїм.

   Здається, вона навіть побіліла — такого від мене точно не чекала. Коін притиснув мене ще міцніше, і я відчула його важке, пришвидшене дихання біля свого плеча. Жінка зробила крок уперед, роздратована тим, як він тримає мене, ніби я й справді належу йому.

   — Запам’ятай: він ніколи не був твоїм. — прошипіла вона достатньо гучно, щоб люди навколо почали вдавати, що не слухають, водночас нашорошивши вуха.

   — Крістін, досить! — різко кинув чоловік, але марно.

   Вона вже відчула, що отримала владу над ситуацією, і не збиралася зупинятися.

   — Він узагалі одружився на тобі через почуття провини за своїх батьків.

   Оце вже цікаво. Я старанно приховала емоції, хоча відчувала, як Коін напнувся, його рука на моїй талії тремтіла ледь помітно — ніби він боявся, що я втечу або зламаюсь. Навколо все гучніше перешіптувалися гості; мої батьки та герцог Тенебрайн швидко попрямували до нас, обличчя — невдоволені.

   Я спокійно зняла руку Коіна зі своєї талії й зробила крок до Крістін. Мій голос прозвучав чітко й гордо, так, щоб почули всі:

   — Якщо ви зараз намагалися принизити мене цими словами, то даремно старалися. Для початку треба мати гідність і вміти тримати язика за зубами. Бо таку інформацію мій чоловік навряд розповів би вам мимохіть. А ті обставини, за яких ви її отримали, зовсім не роблять вас ні достойною, ні поважною.

   Крістін широко розкрила рот, намагаючись вхопити повітря, і судомно ковзала поглядом у пошуках підтримки — намагаючись знайти очі мого чоловіка.

   — Я заборонив тобі переступати поріг мого дому. — прогарчав герцог Тенебрайн.

   Мені навіть самій захотілося схилити голову перед цією силою в його голосі. Я кинула погляд на свого чоловіка — і в його очах прочитала, що він чудово вловив мою думку: можливо, краще було б видати мене за Аріона. Його реакція була майже ревнивою — і це чомусь принесло мені тихе задоволення.

   Крістін знітилася, втратила свою холодну впевненість і ледь чутно відповіла:

   — Мене запросила Сесіль.

   — Радість моя, — герцог перевів погляд на дружину, яка стояла поруч і вже теж схилила голову — в тебе просто чудова подруга, яка миттєво тебе підставила. Ти занадто користуєшся моєю добротою і вже звично ігноруєш мої заборони.

   Мені стало надто цікаво і я не втрималася від питання.

   — А які у вас заборони, якщо не секрет?

   — Лише одна єдина. — лагідно усміхнувся він, але очі залишилися холодними. — Не спілкуватися з непотребом.

   Моєму чоловікові якоїсь миті ще пощастило, що його не вдарив удар — настільки він напружився. А я зрозуміла, що цей чоловік подобався дедалі більше.

   — Геть звідси. Негайно. — кинув герцог.

   Крістін зірвалася з місця й попрямувала до виходу, навіть не оглядаючись. Сесіль пробурмотіла вибачення перед гостями й поспішила за чоловіком.

   Люди навколо вдавали, що повертаються до своїх справ, але по напружених спинах і крадькома кинутих поглядах було видно — кожен прислухається й чекає продовження. Атмосфера в залі стала густою, мов перед грозою.

   — Герцог Валермон, дозвольте з вами поговорити. — промовив мій батько стримано, але в його очах темніла небезпечна рішучість. — Донечко, а ти поки поспілкуйся з мамою. Можливо, сьогодні поїдеш до нас у гості.

   Я не встигла нічого сказати, як батько, Хокон і мій чоловік уже вирушили до виходу з зали. Маркус підійшов ближче, наче хотів підтримати мене, але мама кинула на нього такий погляд, що дворецький миттєво зупинився на більш ніж безпечній відстані.

   Мама намагалася відволікти мене розмовою, гладячи мене по руці, та думки все сильніше вривалися в голову, крихтячи спокій.

   — Мені треба це почути особисто. — сказала я — Затримай, будь ласка, Маркуса.

   Мама тільки ледь усміхнулася — так, ніби чекала цього від мене. Покликала до себе дворецького й щось тихо прошепотіла йому на вухо… і в ту ж мить знепритомніла, плавно осідаючи йому в руки.

   Поки в залі здійнявся легкий переполох і всі погляди переключилися на неї, дворецький уже виносив маму геть.

   Саме цього мені й було потрібно. Я рвонула в протилежному напрямку й майже побігла тими ж коридорами, якими щойно зникли чоловіки. Серце гупало так, що здавалося, його чутно на весь маєток. Підійшовши до важких дверей кабінету, я зупинилася лише на мить. Господар маєтку, певно, люб’язно надав кімнату для розмови - але зараз мене це не зупиняло.