4.2

   Зайшла Анетт і дивиться на мене так, ніби бачить уперше. А я стою, мов кам’яна статуя — після поведінки герцога просто втратила здатність рухатися.

   — Що він знову зробив? — вибухнула вона, сердито зиркаючи кудись за мою спину.

   Я прослідкувала за її поглядом — у дверях стояв Маркус. Спокійний, стриманий… але навіть він зараз виглядає розгубленим. Впевнена, що про бал знав заздалегідь, і тепер, мабуть, намагається зрозуміти, що такого могло статися між нами тепер.

   — Ми через два тижні їдемо на бал. — прошепотіла я, все ще не до кінця вірячи у власні слова.

   — Як через два тижні? — обурилася Анетт і рішуче схопила мене під лікоть — Ми ж нічого не встигнемо! Що за неподобство!

   Я покірно рушила за нею, досі трохи приголомшена. Та все ж встигла помітити легкий, майже непомітний усміх на губах Маркуса. От хитрий пес. Хоча… у них є підстави мною бути задоволеними: носа не пхаю, де не треба, слухаюся, поводжуся гідно, жодних скандалів, жодних сцен. А ось нова господиня — хто зна, якою вона буде і чи поладить із маєтком і його ритмом.

   Поки ми йшли коридорами, Анетт висловлювала обурення так голосно й натхненно, що, здається, почув навіть старий садівник у дворі. Але щойно ми зайшли до кімнати — різко стихла. Пройшлася туди-сюди, всілася на край ліжка й владно кивнула.

   — Розповідай.

   — Він… був чемний. Дуже обережний. І… навіть обійняв. — прошепотіла я, ніби боялася, що слова самі повернуться й мене вкуснуть.

   Очі Анетт округлялися з кожним моїм словом.

   — Тільки не смій знову в нього закохуватися, чуєш? — сказала вона, хоч і з легкою усмішкою — Ми ж так чудово ображалися! І взагалі, ми збиралися писати маркізу прохання про-розірвання шлюбу.

   Я лише тихо мовила, сідаючи поруч із нею:

   — Я пам’ятаю. Мої батьки теж там будуть, тож писати не доведеться.

   — От бачиш? — хмикнула Анетт — Яка ж ти легка на розчулення.

   — Зараз не про це. Що будемо робити із сукнею? — підвелася з ліжка й підійшла до вікна, роблячи вигляд, що розглядаю краєвид, аби приховати хвилювання.

   — І сукня, і прикраси вже готові. Я подбала про все заздалегідь. Тобі лише приміряти — і викличемо кравчиню, якщо ти, бува, змінилася.

   Я здивовано поглянула на неї, навіть рота мимоволі відкрила.

   — Знаю, знаю, я неймовірна. — самовдоволено всміхнулася Анетт, підійшла ближче й пошепки додала: — А твій герцог, коли тебе побачить, — розум втратить.

   Я закусила нижню губу й відчула, як щоки спалахнули. Доторкнулася до обличчя холодними пальцями. Помічниця хитро всміхнулася з моєї реакції, але сказати щось не встигла — у двері постукали. Ми обидві здригнулися.

   На відміну від мене вона миттєво зібралася, стала серйозною й пішла відчиняти. На порозі стояв Коін. Він не зводив із мене погляду — від цього щоки ще дужче запекли, і я поспіхом відвернулася до вікна. Єдина думка билася в голові: вперше він зайшов до моєї кімнати.

   — Добрий вечір. — промовила Анетт із повагою — Ви хотіли поговорити з герцогинею? Я саме збиралася підготувати все до сну.

   Коін ніби завмер, навіть трохи розгубився, але майже одразу опанував себе.

   — Не переймайтеся. Завтра я їду до міста у справах і подумав… запропонувати поїхати разом. Вам, мабуть, треба до кравчині.

   — Оу… Ні, герцогиня ще спить, коли ви виїжджаєте на роботу. — спокійно відповіла за мене Анетт, бо я й далі безславно боролася з власним обличчям, яке відмовлялося бліднути.

   — А мені здалося, що герцогиня дуже рано прокидається. — промовив він і продовжує спостерігати за мною.

   Мені здавалося, що червоніти вже просто нікуди. Я вдала, що уважно стежу за чимось за вікном — прямий погляд був би для мене смертельним.

   — Дякуємо за запрошення, але доведеться відмовитись. — чітко зазначила Анетт — Спершу треба визначити вподобання й тенденції, а вже потім замовляти сукню.

   — Я почув вас. На добраніч. — тихо мовив він, голосом таким оксамитовим, що мені аж подих забило.

   Я була певна: він чудово розуміє, в який стан мене ввів… і, схоже, це його відверто тішить.

   Після того, як герцог нарешті пішов, Анетт лише раз кинула на мене погляд — і вибухнула сміхом так голосно, що мені довелося перехопити подих від здивування. Коли ж вона, витерши сльози, трохи заспокоїлася, важко зітхнула й оголосила:

   — Мені тебе відверто шкода.

І, так і не пояснивши, чому саме, зникла у коридорі, наче втікаючи від власного сміху.

   Усі наступні два тижні нас накрило виром підготовки до балу. Анетт встигла з’ясувати хто запрошує, кого саме хоче бачити господиня вечора і яку інформацію нам вдасться витягнути з цього свята. Тоді ж вона й розповіла про подружжя Тенебрайн. Виявилося, що я цілком могла б опинитися на місці Сесіль — і мій батько, і її батьки свого часу зазнали однакових втрат. Ось тільки Сесіль чотири роки прожила у столиці й надто зблизилася з Крістін. Мабуть, коли Коін обирав наречену, він теж зважив на цю «дрібничку».

   Схоже, ми поступово розмотували клубок того дивного секрету.

   Герцог же не припиняв окутувати мене турботою. Іноді навіть особисто проводжав до моєї кімнати. Від цього я лише сильніше нервувала, бо кожен його обережний дотик, кожен теплий погляд розхитував мою рішучість. Думка про розірвання шлюбу ставала дедалі примарнішою, майже сторонньою.

   Напередодні балу навіть Сандра не витримала. Розчинила двері так раптово, що ми з Анетт синхронно здригнулися.

   — Я хочу бачити сукню. — вимовила вона тоном, який не припускав заперечень.

   — Завтра, коли будемо збирати герцогиню, і побачите. — спокійно протягнула хитра лисиця.

   — Так не чесно… — ледь не простогнала Сандра — Я вже спати не можу. Хоча б на манекені. Будь ласка.

   Я поглянула на Анетт м’яко, майже приручально. Вона знизала плечима і рушила до примірочної. Сандра, звісно, за нею. Анетт відчинила двері лише на мить — рівно настільки, щоб Сандра встигла побачити силует сукні. Потім швидко прикрила.