3.3

   Не чекаючи на відповідь, я вийшла з їдальні. За дверима вже стояла прислуга, а трохи далі чатувала Анетт. Доти мене ще тримала образлива обуреність — гірка, гостра, але керована. Та після цих нікчемних виправдань, особливо знаючи, з ким я його бачила… щось у мені зірвалося. Хотілося просто бігти. Якнайдалі, хоч у темряву, хоч у ніч. Я пролетіла повз Маркуса — і, звісно, він помітив мої очі, в яких застигли сльози. Вираз його обличчя ясно казав: прочуханка герцогу ще буде, і неабияка.

   На подвір’ї мене наздогнала Анетт і, мовчки, накинула мені на плечі шаль - вечір уже тягнув холодом. Ми попрямували до стайні. Коні завжди мене заспокоювали: рівне дихання, тепло, знайомий запах сіна. Клаус, напевно, давно спав у своїй коморці, тож ми просто стояли поруч із жереб’ям, спостерігаючи за ним у тиші.

   Через деякий час зайшла Сандра - поглянула на мене, переконалася, що я вже заспокоїлася, і тоді вже майже силоміць загнала нас назад до маєтку. Я привела себе до ладу, випила заспокійливого чаю й нарешті дозволила собі лягти. Сон прийшов повільно, ніби боявся наблизитися до моїх думок.

   Ранок був огидний і неприродно повільний. Я й досі лежала в ліжку, наче хтось прибив мене до подушок, і не могла змусити себе підвестися. На диво, Анетт уже була повністю готова. Вона зайшла до кімнати, зупинилася на порозі й здивовано звела брови. Не сказавши ні слова, помічниця підійшла до вікна й відчинила важкі штори, впускаючи до кімнати різке, майже недоречне цього ранку сонячне світло. Раптом завмерла, щось розглядаючи зовні.

   — О, герцог тільки зараз поїхав. — хитро мовила вона, не відводячи погляду — Теж, мабуть, сьогодні проспав?

   Я повільно підвелася на ноги, відчуваючи, як тіло наче наливається свинцем, і підійшла ближче, щоб подивитися у вікно разом із нею. Удалині справді виднілася карета, що вже звертала в алею.

   — Так воно й на краще. — тихо зронилася фраза сама собою — Можливо, вже час знищити свої почуття до нього… і рухатися далі.

   — Не зрозуміла. — Анетт озирнулася на мене з таким виразом, ніби я щойно оголосила про зміну пори року — Це ти зараз на коханця натякаєш?

   Щоки мимоволі запалали. Я торкнулася їх долонею, намагаючись приховати і сором, і роздратування. Анетт, усміхаючись, повернулась до шафи й почала перебирати сукні.

   — Ні. — відповіла я, продовжуючи стежити за каретою, що потроху зникала з поля зору — Я натякаю, що звернуся до батька з проханням про розірвання нашого шлюбу. Адже в домовленості головним були спадкоємці — онуки. А враховуючи повну незацікавленість мого чоловіка… та неможливість виконання цих умов… — я перевела погляд на Анетт і не втримала ледь помітної задоволеної усмішки — Я маю повне право на звільнення від подружнього життя. І навіть не доведеться повертати весь посаг, який він за мене заплатив.

   Анетт застигла з сукнею в руках, потім повільно опустилася на край ліжка, щойно застеленого. Дивилася на мене широко розплющеними очима.

   — Нічого собі… За одну ніч — і така ідея. Я… я просто в захваті.

   Я зробила легкий кніксон, жартома, але з тінню смутку в очах.

   — А свою цнотливість зможу вигідно запропонувати комусь іншому. — відповіла я вже тихіше — Хоч і боляче визнавати, що він мене так і не торкнувся. — звідкись підкотив гіркий клубок у горлі — Тож ніяких коханців, Анетт.

   — Я впевнена, що Хокон тебе будь-якою забрав би за дружину. — недбало кинула Анетт.

   Я завмерла. Наче хтось висмикнув землю з-під ніг. Навіть відчула, як кров відступає від обличчя.

   — З тобою все гаразд? — Анетт миттю підскочила, помітивши, як я зблідла.

   — Так. — видихнула я й повернула погляд до вікна — Просто… я ніколи не розглядала його в ролі чоловіка. Для мене він скоріше брат.

   — От саме тут твій батько й не зрозумів, де помилився. — зітхнула помічниця — Вас же спеціально виховували разом, щоб ви закохалися і звикли одне до одного.

   — Я пам’ятаю історію моїх батьків. — відповіла я, і тепла усмішка торкнулася губ, коли спогад сам пробився крізь ранковий туман — Вони теж зростали разом, тренувалися, навчалися. Просто… помилка, певно, в тому, що я не така, як моя мати. Вона завжди знала, чого хоче. А я… розгубилася.

   — Ти не розгубилася. — м’яко заперечила Анетт, допомагаючи мені переодягтися — Сталася війна. Тобі довелося подорослішати занадто рано і не до дівочих мрій тобі тоді було.

   Я задумливо поправила складку на сукні.

   — Треба буде спитати у батька… чому мене так і не запропонували Хокону.

   — Ох, це цікаве питання. — хмикнула Анетт — Навіть я цього не знаю. Відомо лише, що певний час старший герцог Де Ліріан був ображений на твого батька. Але довго не втримався — з ким же йому ще ходити на полювання?

   Ми обидві усміхнулися, і легкість, що повернулася, стала неначе ковтком свіжого повітря. Вийшовши з кімнати, підхопила Анетт під лікоть.

   — Ми ще встигнемо на гойдалку до сніданку? — запитала я — Якось я сьогодні зовсім не за розкладом.

   — Звичайно встигнемо. — відповіла вона з лагідною посмішкою — Я вже звикла підніматися раніше, щоб ти не сумувала. Так що часу у нас достатньо.

   Я обійняла її, щиро й раптово, і ми разом попрямували в сад — туди, де завжди починалися наші найкращі ранки.

   Як завжди, навколо мене зібралися молодші помічниці. Я розповідала їм повчальну історію, яку нещодавно вичитала з однієї книги. Насправді там усе було набагато кривавіше, але я вирішила, що зранку не варто лякати дівчат. Попросила Анетт розгойдати мене сильніше. Обожнюю це відчуття польоту — коли волосся розлітається, а ти почуваєшся вільною й щасливою. Бо після сніданку — корсет, постава і жодного права бодай на крихту свободи.

   На найвищій точці я краєм ока вловила якийсь силует у вікні й ледь не зірвалася з гойдалки. Анетт миттєво спинила мене, а дівчатка вхопилися за гойдалку, тримаючи її на місці.

   — Ти чого? Що сталося? — стривожено запитала Анетт і торкнулася долонею мого обличчя. — Ти побіліла.