3.1

   Після того, як я поїла, Анетт тихо пересунулася ближче й сіла поруч. Взяла мене під лікоть, ніби підтримуючи, й почала розповідати все, що ми бачили. Маркус слухав мовчки, але що далі — то більше напружувався. Його роздратування ставало все помітнішим, хоч він і намагався тримати себе в руках.

   — То, може, ви поясните присутність цієї жінки в житті герцога? — різко кинула Анетт — Чи хочете почути інформацію, яку я дізналася від помічниць крамниць?

   — Я б хотів почути, що вам ще відомо. — стримано відповів він, але голос ледь помітно тремтів.

   Анетт обхопила мою руку обома руками. Цього руху було достатньо, щоб я зрозуміла: те, що прозвучить далі, мені категорично не сподобається. Маркус, здається, теж це відчув — але зупинити вже було неможливо.

   — Крістін — коханка герцога, — почала Анетт безжально спокійно — Та, в яку він закоханий до нестями. Але через її… надто легке ставлення до чоловіків поблизу себе, герцог так і не наважився взяти її за дружину. Побоювався, що в його домі з’являтимуться небажані гості під час його відсутності. І тільки це втримало його від шлюбу.

   Вона зробила паузу, але не для того, щоб дати йому слово — лише щоб сильніше стиснути мою руку.

   — А от щодо їхніх зустрічей тепер — я щиро сумніваюся. Саме тому хочу почути хоч якісь роз’яснення від вас. До того, як міледі встигне вигадати власну версію. — додала вона холодно.

   Увесь час свого монологу Анетт ніжно погладжувала мою руку, ніби підкреслюючи свою роль захисниці. А я не зводила очей з Маркуса. Його реакція мене цікавила більше за слова. Він сидів непорушно, але щелепа зводилася все сильніше, і лише це видавало бурю, яка кипіла всередині. Щось зважив для себе і тихим голосом почав говорити:

   — Я впевнений, що зараз він з нею не зустрічається. — промовив Маркус. — Він старанно уникає її компанії. Увесь свій час витрачає на роботу. Але… саме через неї герцог уникає і вас. Бо ніяк не може вирішити, з чого почати розмову з вами, міледі.

   — Те, що ми сьогодні побачили, виглядало так, ніби вони все ще зустрічаються. — не відступала Анетт.

   — Він у жодному разі не допустить принизливих пліток про вас, міледі. — твердо відповів Маркус.

   Я мовчки слухала й намагалася зрозуміти, наскільки сильно виснажена. Втома накривала, мов холодна хвиля, і разом із нею — безжальна байдужість до всього довкола.

Ось чому він мене уникає…

   — Навіщо він одружився на мені, якщо кохає іншу? — ледве прошепотіла я, відчуваючи, як стискається горло.

   — Це вам краще обговорити з ним особисто. — м’яко відповів дворецький — Але повірте, причина зовсім інша.

   Я поглянула на нього. І в ту ж мить стало ясно: відвертості від нього ми більше не доб’ємося.

   — Я втомилася і хочу додому. — посміхнулася я, ретельно ховаючи справжні емоції під учтивою маскою.

   — А як же ярмарок? — обережно запитав Маркус, ніби намагаючись хоч трохи полегшити мій стан.

   Я подивилася на нього холодно, без жодної тіні попередньої привітності. Маркус одразу підвівся, схилив голову у шанобливому поклоні й мовчки попрямував до виходу. Ми з Анетт неквапно рушили слідом.

   Щойно вийшли з таверни, мою увагу привернув прилавок із солодощами. Я підійшла ближче — очі розбігалися від кількості барвистих смаколиків. Вибрала кілька різних, як завжди робила у дитинстві, аби хоч щось солодке трохи втішило душу. Анетт розрахувалася, і ми рушили до карети.

   Коли підійшли, Маркус уже чекав нас — стояв збоку, злегка нахиливши голову, і вперто уникав зустрічатися поглядом. Комусь зі сторони могло б здатися, що він ображений, але я знала його надто добре. Це була не образа. Це було ледве стримуване обурення.

   Він зараз був настільки роздратований поведінкою герцога, що, здається, лише етикет заважав йому грюкнути дверцятами або хоч би вилаятися вголос. Навіть майнула кумедна думка: якби герцог раптом з'явився, Маркус, мабуть, сам би закинув його за вухо в карету — і зробив би це з особливим задоволенням. Від цього раптового усвідомлення тепла й турботи приємно стишила біль усередині.

   Я дістала з пакунка два пряники й простягнула їх дворецькому. Маркус здивовано підняв на мене погляд. Спершу не зрозумів — чи доречно це, чи має право взяти. Але коли наші очі зустрілися, на його обличчі з’явилася ледь помітна, але дуже виразна зміна. І я точно зрозуміла: сьогодні герцогові доведеться вислухати дуже жорстку, дуже чесну й дуже неприємну лекцію.

   Від цих думок сама дорога додому видалась менш болісною, ніж події дня. Анетт щебетала про дрібні плітки, обережно оминаючи саме ту, яка мене палила зсередини. Коли ми вийшли з карети, нас зустріла Сандра. Вона навіть не поставила жодного питання — достатньо було одного погляду на чоловіка, щоб усе зрозуміти. Її турбота огорнула мене таким теплим покривалом, що на мить захотілося обійняти її й заснути у неї на руках, як колись у мами. Як же сильно я сумую за батьками.

   Анетт провела мене до кімнати, допомогла переодягтися й залишила поруч маленьку помічницю, а сама побігла на кухню. Дівчинка, поки я переплітала їй волосся у нову зачіску, захоплено розповідала, що у стайні сьогодні народилося жереб’ятко — таке смішне, з білою зірочкою на лобі. Анетт повернулася разом із Сандрою, принесли чай і смаколики.

   Домоправителька вміла вміло ховати емоції, та я все ж помітила, як її ледь пересмикнуло, щойно вона глянула на пакунки з книгам — ті, до яких я сьогодні так і не доторкнулася. Усі в маєтку знали: нові книги для мене — як свято, а ті, що вже є у бібліотеці, перечитані мною по кілька разів.

   Потім нас з Анетт залишили наодинці, вона уважно подивилася на мене.

   — Як ти? — тихо запитала вона.

   — Не можу описати своїх почуттів. — прошепотіла я — Відчуваю себе… брудною. І не гідною.

   Сльози самі покотилися щоками. Схлипувати я собі не дозволила — тільки цього мені ще бракувало. Анетт м’яко обійняла мене, гладячи по спині.