2.1

   На свято ми вирушили каретою. Ми з Анетт в середині їхали, а Маркус - поруч із кучером. В селищі нас зустріли з радістю, дітей з сиротинця теж привели на свято. Завдяки голові селища нам не довелося багато часу витрачати на поїздку. Було весело, гучно, люди гомоніли, сміялися, обмінювалися новинами.

   Анетт уважно спостерігала за всім довкола, трохи зворушена. Її погляд м’якшав щоразу, коли до нас підбігали діти - з червоними щічками, зігріті очікуванням свята. Вона нахилялася до них, щось тихо питала, торкалася їхніх плечей, ніби намагаючись пригадати, коли востаннє відчувала таку щиру радість. В якийсь момент зникла з поля зору і миттєво поруч опинився Маркус.

   — Куди це поділася наша красуня? — хитро запитав чоловік, нахилившись до мене ближче.

   — Мабуть вирішила трохи відпочити. Вона ж знає, що ви поруч. — відповіла я, спостерігаючи за веселощами.

   — І я маю повірити, що ця хитра і неймовірна дівчина так легковажно покинула вас за ради розваг.

   Знизала плечима, по типу я не розумію на що він натякає.

   — Як відноситься пані Мерінор до того, що ви вважаєте мою помічницю неймовірною красунею. — вирішила я змінити тему.

   Чоловік тихо розсміявся і хитнув головою.

   — Вона теж її вважає неймовірною. І у вас, міледі, не вийде мене спровокувати. Так куди вона зникла?

   Поглянула на чоловіка, який дуже уважно вдивлявся в мене намагаючись щось помітити.

   — Завжди вважала вас небезпечним і розумним чоловіком. А на рахунок Анетт, можу тільки сказати, по-перше вона і справді зацікавилася одним місцевим чоловіком.

   Помітила як Маркус напружився і вирішила пояснити і заспокоїти його.

   — Але подробиць мені не говорить, щоб не було спокуси для мене. Самі розумієте чому. — сумно додала я — А по-друге ви ж повністю оберігаєте нас від будь якої інформації, а вона займається її отриманням.

   Поглянув незадоволено на мене, але без осуду.

   — Плітки не є надійним джерелом інформації.

   — Ми ж не дурненькі. Після отримання, обов'язково все розберемо і перевіримо.

   Підморгнувши, я відповіла чоловікові і рушила на площу, куди саме мене покликав голова. Він дякував за мою чутливу душу, за чуйність і безмежну щирість. Коротше кажучи, сьогодні я почула багато приємних слів. Мабуть, мала би після цього розтанути й бути ще більш щирою, але я лише мило посміхалася й дякувала за добрі слова. Те, що вони сприймають мій юний вік як брак досвіду, — не моя проблема.

   У натовпі помітила задоволену Анетт і Маркуса, який прямував до мене з натяком, що час повертатися до маєтку.

   У кареті помічниця розповіла, що обов’язково треба буде повернутися до сиротинця: зникло декілька дітей, а одна настоятелька теж кудись поділася. А ще її залицяльник приніс листи однієї панночки, яка була коханкою одного маркіза. Але все це вона збиралася розповісти вже у нашій кімнаті, адже тут небезпечно говорити — за тонкою стінкою сидить хитрий пес.

   — Що ти робиш задля здобуття інформації?

   — Ну, по-перше, варіантів багато, повір мені. І це не те, що може собі дозволити легковажна жінка. А по-друге, навіть це я тобі не можу розповісти — спочатку хай чоловік на тебе свої права пред’явить, а потім буду ділитися досвідом. — хитро відповіла руда лисиця, споглядаючи види за вікном.

   — Так нечесно.

   — Все чесно. Зверни увагу: чим довше ми тут живемо, тим менше чоловіків довкола нас.

   — Так і має бути, коли молода господиня в маєтку.

   — Ні. Просто Маркус із Сандрою нервують, що ти почнеш досліджувати незнайомі для тебе території. Їх тимчасово відсторонюють.

   — Тобто збираються повертати? — спалахнула надія в моєму голосі.

   — Герцоги Валермонти ніколи не ображали робітників, яких наймали до себе.

   — Але після звинувачень більшість звільнили.

   — Скоріше за все через вірність старшому герцогу.

   — Скільки ж там секретів було! — простогнала я із заздрістю.

   — Стільки, що голови полетіли з плечей.

   — Не псуй настрій. Це єдина моя розвага в цьому маєтку.

   — Я тебе розумію. Тому й везу цікавинку. — підморгнула вона і загадково продовжила споглядати види за вікном.

   Ми доїхали до маєтку. Маркус допоміг мені вийти з карети і наказав приводити себе до ладу на вечерю. Помітила, що герцог ще не повернувся. І знову в грудях серце почало нити… Може, й справді вмовлю його провести день разом зі мною.

   Поки Анетт приводила мене до належного вигляду, вона в кількох словах переказала плітки, які встигла почути, а з листами обіцяла розбиратися після вечері. Сандра зайшла, щоб запросити нас на вечерю і поцікавитися, як пройшов мій день. У легкій розмові ми дійшли до їдальні, помічниця залишилася за дверима, а Маркус запропонував лікоть і провів мене до столу, за яким уже сидів Коін. Я мило посміхнулася дворецькому, який тихо пішов на вихід.

   З перших днів мого перебування така дивна їхня поведінка мене здивувала, але зараз я вже повністю звикла.

   — Добрий вечір. — тихенько промовила я й почала обирати, що саме хочу з’їсти.

   Чоловік лише хитнув головою і продовжив їсти, не чекаючи на мене. Оскільки після свята я ще не була голодною, повільно розрізала шматочок м’яса, очікуючи, поки мій чоловік наїсться, щоб спробувати заговорити з ним. Інколи потай спостерігала за ним, але, як завжди, жодного разу він не підняв на мене очей. Нарешті він налив собі келих вина — знак, що вечеря нарешті завершена. Взагалі це завжди відбувається швидко, але коли чекаєш, здається, час тягнеться неймовірно довго.

   — Налий, будь ласка, і мені вина. — промовила я, продовжуючи спостерігати за чоловіком.

   Він завмер, дивлячись на пляшку у своїх руках, ніби вона з ним заговорила. Повільно підняв очі — і нарешті наші погляди зустрілися. Я вже й забула, наскільки він крижаний; навіть сіпнулася, але не відвела погляду. Найдовші секунди мого життя.