Розділ 27. МЕЖА

       Розділ 27. МЕЖА

       Життя, як гойдалка, - спочатку в одну сторону, а потім на таку ж відстань – в іншу сторону… Незгоди, невдачі, неприємності – все має свою противагу.

• А що є антагоністом щастя?

 Антон розумів щастя по-своєму. Для нього щастя – то була його сім’я,  його батьки, його родина. Він, як багато-хто інший, віддавав всього себе все своє життя своїм дітям.

Антон мріяв: « Ось поставлю на ноги дітей, вийду на пенсію і будемо ми разом із дружиною дружно і спокійно жити, насолоджуючись залишками отого короткого і швидкоплинного життя» .

 Антон був впевнений – він точно знав,   своє життя він не даремно прожив. Мабуть, це було б звичайно на схилі життя. Мабуть, кожна людина підсвідомо оцінює своє життя і чекає , нехай не вдячності, але хоча б поваги.  Багато днів і ночей пролетіло за оті сімдесят років. Антону здавалося, він просто відчував – не все іще він зробив в своєму житті, ні…не все. Іще є сили, є бажання, є мрії – заради цього потрібно жити, боротися…

«А як жити, коли тебе зневажають власні діти, не цінує дружина – як? Що потрібно змінити в сімдесят років, щоби мати хоча б трохи людського щастя?» – питав у себе Антон.     «Так-то воно так, але ж… залишилося так мало часу» - крутилася думка в голові.

Антону здавалося, що все своє життя він жив в тумані – кудись ішов, повертався, знову шукав дорогу. І все заради одного – знайти щастя.

«Що було в мені  не так?  - Антон питав себе, намагаючись знайти відповідь. – Я, як ота біла ворона,  – свій серед чужих і чужий серед своїх.. Чому так?»

Душа Антона втомилася від життя. Він відчував, що воно, життя, так і закінчиться, а він, Антон, так і не знайде відповіді на своє запитання. Сидячі на ганку від курив люльку і дивився на місячне небо. Зірки рясно вкрили небокрай, а здавалося зовсім рядом висіло сріблясте люстеречко Місяця.  Антон дивився на Місяць і йому хотілося полетіти туди, в небо, на Місяць, подалі від родинної зневаги до його життя, до його самого.

В той час його дружина Оксана все життя  боролася за своє лідерство в сімї. Але  її Антон був із тих, хто вважав себе головою сімейства по житті. Ні, не тому, що він був деспот і самодур, який намагається всіх построїти і всіма командувати, а тому, що він добре знав систему управління. Ціле життя його супроводжувало два близькі за змістом слова: управління і  контроль. Навіть його професія зійшлася на   оцих двох словах. Іще із школи він був лідером – спочатку комсомольським вожаком в школі, потім в інституті, в будівельному загону, в армії, на заводі… Він пройшов дорогу від майстра до директора і завжди його супроводжували слова «управління і контроль». Навіть в інституті він вивчав системи управління, організацію, контроль, аудит. Для керівника, як вважав Антон, це було притаманно і необхідно. Пізніше Антон організовував свій бізнес, навчав інших – і завжди мав справу з управлінням і контролем.

З часом Антон зрозумів свідомо чи несвідомо люди вимушені шукати оптимальні рішення, стикаючись із ризиками.  Але тільки з часом він зрозумів – теорія управління ризиками то особлива наука, яку потрібно вивчати. Було зрозуміло - ризиками можна управляти.

З цієї теми Антон читав студентам лекції і навіть написав про це підручник, який так і називається «Управління».  Антон давно зрозумів просту істину – якщо є два робітники,  повинен бути серед них хтось старший.  Тільки так вони зможуть виконати завдання.

Антон розумів: на заводі, в бізнесі, в сімї, в державі – все було побудована на управлінні, контролі і ризиках. Раніше навіть було визначення – «демократичний централізм». Тоді, в ті далекі роки молодості, він чув, але не звертав уваги на зміст цих слів. Але тепер, коли минуло стільки років, Антон зрозумів істинне значення цього принципу – обговорювати разом, а приймати рішення одному. Потім, через багато років, Антон помітив - саме цей принцип і повинен жити в сімї.  

Одним словом, Антон все, або майже все, знав про управління, облік і контроль. Як результат, уже до сорока років свого життя він отримав рівень кваліфікації «професійного аудитора України». А перед цим, звичайно , закінчив другий свій інститут по фаху «Фінанси і кредит». І тепер уже пов’язалися виробничі системи управління наклалися на   управлінську систему управління. Це все було так цікаво, так своєчасно, так корисно і ефективно.

Тільки одне засмучувало Антона – мало часу залишилося, життя закінчувалося…

Втім, він уже давно звик до думки –  кожен проживає своє життя і відходить у вічність у свій час. Тепер був час про це подумати. Тепер було багато вільного часу. І в той час його ставало все менше і менше. Життя, як ота річка, в кінці повинна влитися в безмежне море Всесвіту і там розчинитися, а потім через джерельце знову розпочати свій біг до річки буття.

Філософія життя поглинула свідомість Антона. Він, як навіжений,  намагався «зв’язати ниточки життя» із вічністю в один безперервний клубок подій. Йому було цікаво, дуже цікаво знати – як і куди дінеться його  душа?  

Що душа вічна, він не сумнівався. Його цікавили питання народження, існування, перехід людини в інший світ. Етапи людського життя, розвиток свідомості і підсвідомості захопили  Антона. Йому здавалося, а він вірив в це -  тут, в оцьому кругообігу людського буття, теж існує система управління Творця на рівні свідомості.

Антона так поглинули філософські роздуми, що він уже не міг все оте не записати. І тоді створилася книга «Земля і Люди».  Саме тут він, Антон, з’єднував оті ниточки долі і життя в пазли існування людини, тілесної смерті і переродження душі. Одна за одною вибудовувались ідеї і гіпотези існування людини, її реальності і вічності, які дивним чином узгоджувалися і мали вірогідність існування.