Розділ 13. Час покаже..

Розділ 13. Час покаже..

________________________________________

      Життєві спогади  - це не просто минулі події, це – досвід життя, це - пізнання Душі. Із тисячоліття в тисячоліття людстсво  набуває все нові і нові знання. Технічний прогрес, духовність і свідомість – це похідна від набутих знань і досвіду людства . Знання – це зброя в бротьбі з тьмою. Як можна не хотіти знати?

Тисячоліття мудрості каже : « Не той дурак, що не знає, а той – хто не хоче знати...»

 Іще з дитинства Антон неймовірно бажав і хотів знати. Він тільки не знав – чому саме йому так подобаються знання. Його батьки – прості  малоосвідчені  селяни, що з раннього ранку до пізднього вечора гнули спини для того, щоб мати їжу, щоб одіти і обути малого Антона. З великою радістю ішов до школи малий Антоша через поле, через туман до світла , до прозріння , до істини, до правди... Він  добре вчився і наполегливо поглинав знання, як губка. Тілько но навчився читати – сразу до бібліотеки. Він читав все, що траплялося цікавого до рук – від піратів до Мопасана, від казок – до Дюма, Золя, Гюго... Перед його свідомістю повставали герої , які страждали і раділи, які боролись і вмирали.  Книги – то було єдине джерело інформації на той час. Це зараз – Інтернет, ТВ... , а тоді – тільки книги і радіо...  О! -  Які то були цікаві тоді радіоспектаклі!

   Кажуть, генетично людина наслідує здібності предків. Але, Антонові здавалося, що то не так. Як можна не любити пісень, картини, театр? Це неможливо тому, що це духовна енергія людини. Класична музика – це  прямий потік життєвої енергії. Але... хіба всім вона доступна? Хіба всі розуміють музику Баха і Шопена? Одні її відчувають, а інші – люблять «Мурку»..

      -  Чому так?

 Іще...

•  Чи можна за все життя навчитись розуміти життя?

    Тоді давайте дамо відповідь на питання :

• А чи можна навчитись мудрості взагалі?

Дехто із нас , проживши все життя, так і не розуміє  отої мудрості.

Та що там мудрість?

Більшість із нас так і не розуміє  для чого він чи вона прожила на землі свій вік?

 Хіба, скажуть , не ясно: – для того,  щоб народити, вирости і...

• А що далі?

 Але ж, не тільки для цього нас створив Всевишній Творець!

Сказано: « Молодість і юність віддай батькам, зрілість – Батьківщині, а старість – залиш собі...»   В цій мудрості закладений алгоритм змістовності нашого життя.  Але чи багато із нас про це не знає. Батьки, які виростили своїх дітей, виконавши свій обовязок, не можуть зрозуміти для чого і для кого їм далі жити.  І тоді вони знову живуть заради своїх онуків і , навіть , правнуків.

І тільки невелика кількість із нас каже : « Стоп! Далі – самі...».

В розвинутих суспільствах саме так і роблять. А ми... там, де народ бідствує із поколінні в покоління, «тягнуть» діточок і онуків до пенсії і після пенсії до смерті. А потім онуки навіть забудуть де їх  могилки і ... не прийдуть і не скажуть : «Дякуємо...».

« Люди!  - волала  Душа Антона, -  Опомятайтеся! Згадайте про себе...  Точніше, – про свою Душу! З чим ви престанете перед Творцем? Чи вдосконалилась, чи покращала знанями і освідом, добром і справедливістю ваша Душа  в цьому світі, на цих паралельних частотах?

 Ми ж знаємо – від дворняжки не буде породистої вівчарки. А це вже інше питання. Генетична спадщина – це придбані знання минулого життя для Душі. Як раз тому, що люди , навіть віруючи в Бога, не розуміють БЕЗКІНЕЧНОСТІ ДУШІ ,  за все своє життя так і не усвідомлять ВОНИ – для чого він жили і що з ним буде потім?! Перехід в інший світ сприймається тільки як смерть фізичного тіла. І все.  Але це далеко не так.

  Виручи цигарку , Антон якось мрійливо поглядував на вечірні зорі, чисте зоряне небо, а морозне повітря легенько лоскотало в носі. А думки все літали і літали, добавляючи сивого волося на його голові.

 Антон був впевнений, що надбати  нові знання , досвід , просвітлення для Душі – ось, з його точки зору, основна міссія людини на Землі. Як відомо, тільки два ДНК в людині використовується із дванадцяти!

Так, небагато хто із нас замислюється про свідомість і підсвідомість. Але кожний день ми маємо справу як раз із ними!

• Що це?  Це так цікаво! – крутилось в голові чоловіка.

Перебувачи в чотирьох вимірному просторі, ми не моємо уяви про десятомиріні чи двадцятимірні  світи , як не можемо почути ультразвук, чи побачити інфракрасні промені. «Той світ» - це, скоріше, інший вимір для нашої Душі.

Так мислив, так міркував Антон з цигаркою під ясним зоряним небом, стоячи на ганку. Думки про життя і смерть не давали йому покую. Його аналітичний розум, його досвід і знання  волали: «Людоньки, давайте ж замислимось і подумаємо  – з чим ми туди прийдемо до Нього, де  відбувається селекція людських Душ:  одні – в одну сторону, інші – в другу Чому ми весь час тільки думаємо про наше фізичне тіло?..»

•  Тьху, ти!  Оце так філософія! – Антон загасив цигарку. – Хватить. А то і так забагато..

Ось такі думки часом нападали на Антона. Він відкрив двері, зайшов в будинок , пройшов на кухню, якось незвично зітхнув, налив в чашку криничної води, випив... і знову поринув роздуми, які його так бентежили: