Розділ 6. Амбіції

 Розділ 6.  Амбіції

_______________________________________   

  Електропоїзд  із свистом і скреготом зупинився на платформі. Хвиля людей накотилась і розділилась струмочками біля дверей поїзда.

• Привіт, ну зробив що я тобі казала? -  жінка скоса подивилась на замученого, зачуханого і  небритого чоловіка.

„ Ну шо мені з тобою робити таким тюхтієм? Де ти взявся на мою голову…? – дружина  вмостилась на  задньому сидінні мотоцикла ”.  Її все дратувало в чоловікові. І, мабуть, щоб він не зробив все рівно її це не влаштувало б.

      Мабуть, для цього є свої причини іще не розгадані Антоном.  Але ледве не тридцять років сімейного життя прив’язали його до цієї жінки. І все б було добре для Антона, якби не амбіції… Ох, ці амбіції !!

          А що таке взагалі амбіції – погане це слово чи може і не зовсім?

Кажуть, амбіційне людина – це така, яка має певні принципи своєї поведінки в житті. І , в залежності від позитиву чи негативу цих принципів, залежить поведінка людини.  Людина, котра звикла завжди, м’яко кажучи,  говорити неправду, навряд чи зможе жити по іншому. І навпаки.  Позитивні амбіції ї  рухають волею, надають  сили і снаги. 

          Але більше звертають на себе увагу негативні амбіції.

         Антон теж мав свої принципи і амбіції. Він добре знав свої недоліки і , навіть, постійно намагався з ними боротись. Одною з таких вад свого характеру, як думав Антон, була його м’якість натури, а також дуже сильна психологічна вразливість.  Іще раніше Антон помітив, що іноді  його воля стає непохитною. Це як вода в стакані: взагалі то вона спокійна, але якщо переливає через край, то тоді все одно з якого боку і як.  Для Антона набагато важливішим була мораль і розуміння. Фактично він відчував, що його непокірну душу можна легко вгамувати психологічно. Він , мабуть, із тих , котрих не можна фізично зламати, але зате можна достатньо легко при розумному підході їм керувати.

       Мораль – ось що було на першому місці у Антона! Так він був моралістом. І, якщо, врахувати достатньо високу освіту, то це вже було небезпечно… При певних умовах такі особистості ставали фанатами. І , якщо, випадок звів би Антона з  сильною ідейною особистістю, то…

         Ось тому, знаючи це, Антон намагався якомога менше слухати медичні рецепти – всі хвороби були просто психологічно для нього небезпечні. 

        Відомо, що слово – це сила! А якщо слово сила, то сила може і вбити і зцілити! Особливо , якщо це слово від близької людини!

       Так, це був недолік для Антона! Він з дитинства це відчував, але  Богу дякувати, на життєвому шляху в більшості траплялись  добрі люди.   Набагато простіше тим людям , які мають „ грубу шкіру ”.  Амбіції Антона виражалися в дотриманні встановленої моралі,  баченні мети і досягненні її цілей. Відсутність перспективи і мети у Антона  могли визвати глибоку депресію.  Він давно визначився, що йому більше подобається бігти на велику дистанцію , ніж на коротку, якщо є можливість вибрати.  Чому? – А , мабуть, тому, що він умів поставити мету , розрахувати сили і план до її досягнення.  І, якщо, потрібно, падати і підійматись, відступати і знаходити нові рішення, але йти вперед і… досягати мети.

         Антон уже давно помітив, що якщо щось западе в голову, то рано чи пізно він зробить це. Мабуть це працює підсвідомість, але яка різниця!

       Питання психології вже давно притягували непокірну і бунтуючи його душу. Ще в молодості його почали цікавити  душа і тіло. Від цього, як він розумів,  залежала його свідомість і мораль.

         Знову мораль!!

        А чи можна управляти свідомістю? А як можна психологічні прийоми використати в житті, бізнесі? – Ось що цікавило тепер Антона .

       Все частіше він почав замислюватись – чому талановиті і „ красиві ”  люди так рано ідуть із земного життя? І , взагалі, що „ТАМ” ?

     По великому рахунку для Антона було потрібно знайти відповідь – для чого людина живе на Землі? Яке її призначення? А що далі?

     Антон пробував зрозуміти те, що знаходив, але перехід  душі … Це потрібно відчути…

     Ось так душа цього посивілого чоловіка не знаходила свого місця на Землі, але ще не здавалась.   

      „ … Думи мої думи ,  думи  мені з вами… „  - згадались  Антонові  слова  українського письменника і пророка   Тараса Шевченко. Чому пророка ?  - Тому що,  ця людина змогла заглянути  в майбутнє …

• Антон ! Антон!  Ти мене чуєш, чи тобі заткнуло? -  чулись  металеві нотки в голосі дружини , - Іди сюди тобі кажу…”

       Антон  поплентався  на   голос:

• Ну чого тобі? Що таке  знов не так? – Антона  вже дратувало  будь-яке зауваження. 

         Відомо - якщо  весь час говорити , що ти  гавкаєш, то  ,мабуть,  через деякий час можна і справді загавкати .  Скільки пам’ятає себе Антон – весь час він в чомусь  винний .  В його розумінні чоловік – це голова сімї , а дружина – це  шия… Ну якщо шия намагається стати і головою то….  Мабуть, не має більш принизливого стану ніж той, коли  чоловік втрачає своє місце в сімї !  Так трапилось і з Антоном.  Довгий час він   противився і ніяк не міг зрозуміти  - чому?  З часом  „шия ”  перетворювалась на суцільну  „ голову ”  і місця  для Антона ставало все менше і менше. Значимість його  поступово зменшувалась і Антон відчував , що втрачає  місце лідера і голови … Все частіше і частіше Антон  впадав і глибоку депресію  і кожний раз йому все важче і важче стало з неї виходити.  Його стан , іноді,  нагадував  стакан  з водою : - як тільки  вода  доходить до краю – тоді вже  втрачається  контроль  і  напруга  проривається  з від усиль … до того часу , коли рівень емоцій не спаде.