7

…Мушу визнати що я дещо переоцінив можливості свого ательє коли приймав замовлення від Аліни та її доньки. Ні, якихось надмірних труднощів у пошитті весільної сукні у нас не виникало. Перший ескіз цього плаття я зробив ще в ті давні часи коли плекав надію, що Гавриленко стане моєю дружиною. Це були мої потаємні фантазії про жінку котру поведу під вінець і з якою потім житиму, як то кажуть, в любові і гаразді до самої смерті. На жаль, чи може й на щастя – не судилося.

Пропозиції Вероніки ніскільки не ускладнювало роботу ательє. Навпаки побажання дівчини мали надати весільній сукні ще більшої феєричної краси і казкової неповторності. Головна проблема була в часі. Термін який нам виділили на пошиття плаття виявився надзвичайно малим. За ті кілька днів що у нас залишалося ми ледь-ледь встигали справитися з поставленим завданням. І це без врахування примірок та зауважень замовниці, без яких у кравецькому ділі ніяк не обійтися.

Щоб якось вирішити цю проблему я вирішив подзвонити до майбутньої нареченої і обговорити умови нашої домовленості. Сподівався що вдасться вмовити її дати нам відтермінування хоч на день-два.

– Слухаю вас, – дівчина взяла слухавку вже після другого дзвінка.

– Доброго дня, панно Вероніко! – чемно привітався я. – Вас турбує Юрій Олександрович, власник ательє «Добрий одяг», у якому ви нещодавно замовили весільну сукню.

– Так, так, – в її голосі враз залунали тривожні нотки. – Щось трапилося. Ви відмовляєтеся від роботи?

– Та що ви, звісно ж ні, – почав заспокоювати майбутню наречену я. – Ательє виконає все що обіцяло. Правда з’явилися невеличкі складнощі. Не могли б ми сьогодні десь зустрітися і все обговорити. Якщо звісно маєте можливості і час для цього.

– Маю, – після кілька секундної паузи відповіла дівчина. – Десь через дві години я буду вільна.

– Тоді буду очікувати вас в цукерниці «Солодкий медівник», яка знаходиться навпроти мого  ательє. Ви знайдете її без будь-яких труднощів. Там така помітна вивіска з назвою над вхідними дверима.

– Домовилися, – коротко кинула дівчина й розірвала зв'язок.

В цукерницю Вероніка прийшла з педантичною точністю. Я встиг лишень замовити собі стакан прохолодного сидру і зробити з нього один ковток божественного напою, як вона вихором увірвалася в «Солодкий медівник». Кивнувши головою на знак привітання дівчина швидко присіла за мій столик і запитально зиркнула в мені у вічі.

– Вибачте що так невчасно потурбував вас, – промовив я відкладаючи в сторону напівпорожній стакан. – Розумію що ви і без мене маєте безліч важливих справ, та нам треба обговорити одне питання.

– Про що буде мова?

– Дозвольте вам задати одне особисте запитання.

На обличчя дівчини швидко набігла хмарка настороженості і невдоволення.

– Я хочу дещо прояснити не задля власної цікавості ,– почав пояснювати я. – Просто це безпосередньо стосується того замовлення яке ви у мене зробили.

– Питайте.

– Наскільки для вас важливим є те щоб ваша весільна сукня виглядала саме так як ви мені її описали? Розумієте, пошити ми її звісно пошиємо, але часу на роботу катастрофічно не вистачає. Можливо, звісно з вашої згоди, ми б дещо спростили плаття, тоді воно гарантовано буде готове в потрібний термін.

Я побачив як настороженість і невдоволення на її обличчі буквально за долі секунди змінилися на гнів і розчарування.

– Пане Юрію, ви не розумієте про що говорите, – роздратовано проказує Вероніка. – На своєму весіллі я маю виглядати так як бажаю і ніяк не інакше. Якщо ви не в змозі виконати дану обіцянку, то я пошукаю собі іншого модельєра.

Дівчина різко зірвалася з місця і вже хотіла було негайно покинути цукерницю. Ну викапана Аліна двадцятирічної давності, за своєю норовливою вдачею і імпульсивним характером. Я встигаю схопити її за руку й примирливо говорю:

– Давайте не будемо гарячкувати. Я не відмовляюся від даного слова, тільки прагну пояснити, що виконати замовлення надзвичайно складно через обмаль часу. І повірте на слово кращого ательє чим моє вам у цьому місті не знайти.

Вероніка сердито свердлить мене своїм поглядом майже хвилину, а після зваженість в її свідомості мабуть бере верх. Важко зітхнувши вона опускається на стілець і схвильовано починає пояснювати:

– Ну як ви всі не можете зрозуміти… Я хочу в цей день виглядати просто неперевершено… Хочу щоб закарбувалася в його пам’яті назавше… Хочу щоб у найскладніші хвилини він згадував мене ось таку, якою буду на нашому весіллі…

– Зараз ви маєте на увазі свого нареченого – обережно цікавлюся я.

– Так, – відповідає дівчина і в її голосі починає бриніти сльоза. – Він у мене військовий. Отримав два тижні відпустки. Тому ми так і поспішаємо з цим весіллям. Хочемо встигнути до його від’їзду на фронт.

– Зрозуміло, – кажу я відчуваючи у мене кубок підступає до горла від щойно почутого – Не хвилюйся, ми встигнемо пошити вам вашу весільну сукню. Тільки потрібно буде кілька разів приїхати для примірки. Коли конкретно – я вам зателефоную.

Коли Вероніка виходить з «Солодкого медівника» я витягую мобільного й набираю номер сестри:

– Наталю, тут така справа, – мовлю я почувши в слухавці голос своєї незмінної помічниці. – Збери наших найвправніших розкрійниць і швачок та будемо в авральному режимі виконувати вчорашнє замовлення. Всі хто згодиться працювати понаднормово отримають премію. Детально все поясню коли зараз прийду в ательє…