Розділ 14

Я вдивлялася в його збентежене обличчя, і мені хотілося реготати, ну який же, га? Хай там як, але ця нісенітниця розтопила той льодок недовіри, який сковував мене весь цей час.

— Пробач, Учителю, пробач, П’єре, але я не можу наказувати своєму серцю, а воно вже належить іншому.

— Я знаю, — озвався Учитель, підводячись і простягаючи мені руку, — я все чекав, коли ж у тебе відкриються очі й ти зрозумієш те, що вже давно було відомо абсолютно всім. Ви з Ведмедем створені одне для одного, і, якби не твоя осляча впертість, то, можливо, нам би не довелося нікого нізвідки витягати, бо Андре так просто не дав би себе спеленати.

— Знаєш, — я милувалася світанком, — мені все одно незрозуміло, якого біса Дема понесло до метро тієї ночі. Не збирався він нікуди виходити, це так само точно, як те, що я суккуб.

— Я думаю, нам ще доведеться це з’ясувати, як і багато іншого, але зараз усім просто необхідний відпочинок, а декому й ситний сніданок із хороших емоцій. Валентин сказав мені, що ти знову виклалася досуха, зачаровуючи Деметріума.

— Так, звісно, але в мене є ще одне запитання — П’єре, тобі щось відомо про співпрацю братства з Відвергами? Як так узагалі вийшло, що вони, полюючи на Лезене, при цьому приймають допомогу від їхніх же представників?

— Про них знають лише одиниці, рядовим послушникам про це не розповідають, — відповів той байдуже. — Але оскільки Відвергі ворогують з усіма, то вони автоматично стали друзями Ордену, адже їхній ватажок розповів, що вони так само мріють винищити всіх дітей Сутінку.

Я хмикнула, ну звісно, винищити, спочатку всіх нас, а потім поступово скоротити людське населення.

— Учителю, мені спала на думку одна річ, справа в тому, що, коли Ведмідь вистежував трійцю, яка охороняла Дема, він дещо помітив, а саме те, як так звані «святі» брати годували перевертнів і вампірку. Я думаю, що тих людей, чиї останки ви знайшли в барі, Відвергам надали саме наші монахи-фанатики. Поговорити б із цим «щуром», думаю, я без проблем зможу підкорити собі його розум.

— І як ти думаєш його шукати, якщо цього не можуть зробити навіть найкращі шукачі Інквізиції?

— Я нікого не шукатиму, я знаю, де він ховається, а ще нам допоможе П’єр.

Вони обидва ошелешено втупилися в мене. Точніше, втупився Учитель, П’єр, зберігаючи інкогніто, так і не зняв свого каптура, але я відчувала його пропалюючий погляд.

— Що ти маєш на увазі? — Учитель знову присів на валун і тепер розглядав мене так, ніби бачив уперше.

— Ну це ж елементарно — він ховається в цьому самому Ордені, у кімнаті, яку обкурюють димом, що гасить магію. Ми не могли знайти Дема, бо він перебував саме в такому приміщенні. Лише один раз він зміг до мене дотягнутися — коли його переводили з однієї камери до іншої. Тож, якщо П’єр, особливо не розкриваючись, розвідає, що до чого, ми напевно знатимемо, де цей щуреня, і тоді можна буде просто й ненав’язливо дати наводку Інквізиції, а далі надайте справу мені.

— Ти думаєш, йому відомо, який Лезене стоїть за цими фанатиками? Чи не надто високо ти його оцінюєш?

— Ну звісно, ніхто перед ним не розкривався, але вони напевно спілкувалися, якщо не наживо, то ментально вже точно, я спробую намацати слід аури. Так ми матимемо хоч якусь зачіпку.

— Знаєш, дитино, — Учитель задумливо похитав головою, — мені зараз неймовірно соромно за те, що я тебе так недооцінював. Ти, виявляється, набагато багатогранніша й сильніша, ніж я думав. Але ти впевнена, що впораєшся?

— Як можна зрозуміти, впораєшся ти чи ні, якщо не спробуєш? — відповіла я запитанням на запитання й усміхнулася. — У нас усе одно немає іншого виходу. Ким би він не був, він уже поза законом, як і той, хто стоїть за плечима божевільних монахів. Що один, що другий — їм нічого втрачати, і вони використовуватимуть найбрудніші методи. Власне, вони вже цим зайнялися — втягуючи в наші справи людей, дозволяючи їм убивати нас, забезпечивши їх нашою зброєю. Учителю, ти точно впевнений, що це все не через мою помсту?

— Абсолютно, можеш через це не хвилюватися, усе почалося раніше. Єдине — помстившись, ти показала їм, що жива, і тому вони продовжили свої пошуки. Так, — він рішуче плеснув у долоні, відкриваючи портал, — не замовляй мені зуби, марш до готелю й на сніданок. Я доставлю П’єра додому й повернуся до вас. Мені сьогодні ще належить зустріч із Головним Інквізитором, я хочу розповісти йому про те, що дізнався від тебе щодо співпраці Відвергів із людьми.

Із цими словами вони зайшли в портал і розчинилися в повітрі, я ж вирішила ще якийсь час побути в горах, обдумати почуте. Безумовно, усе це було для мене неймовірним шоком. Так само я усвідомлювала, що розповідати все Ведмедю не маю права, хоч із мене й не взяли обіцянки тримати язик за зубами, я розуміла, наскільки по краю ходить П’єр. Якщо його інкогніто розкриється, його, найімовірніше, не просто вб’ють — згодують Відвергам. Треба якось обережно донести все це до мого прямолінійного лицаря. Потім ця божевільна новина про те, що полювання йде саме на мене, причому ще з тих часів, коли мені від роду було всього кілька місяців. Ну гаразд би вони полювали на Єву, вона була дорослою й сильною суккуб, але чим їм могла насолити малолітка? А ще я зрозуміла, що в мені більше немає злості на Тигру — так, він добряче наламав дров і сплутав усі карти, але хіба я сама не вчинила так само, не завадила Учителю, який, як виявилося, вів власне стеження за цим самим Орденом?