Розділ 13

Повернувшись до себе, я, як і очікувала, виявила на тумбочці черговий подарунок: кілька гілочок бузку й коробочку, в якій затишно вмостився срібний кулон у вигляді птаха, а саме Фенікса. Правду кажучи, мене вже мало цікавило питання, ким був таємничий дарувальник. Набагато більше хвилювало — що ж усе це означало, який символізм був у цих подарунках, а він, безсумнівно, був. Поза всяким сумнівом, усе це були ланки одного ланцюга, більше того, матеріальні предмети з нашого світу впливали на світ моїх марень.

Я раптом усвідомила алегорію з квіткою та випробуванням — забираючи в Дема його життєву силу, я, мабуть, підчепила й залишки Темряви, що досі жили в ньому, і саме вона спокушала мене уві сні, змушуючи забрати життя. Однак Єва, похваливши мене, сказала, що це випробування було другим, а я й гадки не мала про перше. Не вважати ж ним, справді, протистояння Лодосу в мене вдома?

Не люблю загадок, вони виводять із рівноваги, змушують сумніватися. Увесь час, поки я стояла під прохолодними струменями душу, що змивали з мене весь нічний морок, я без кінця обмірковувала питання, яке мала ввечері поставити Древньому. Але замість чогось важливого в голову лізла всіляка нісенітниця на кшталт: а що це взагалі за Лезене, я про таких і не чула раніше. Звідки його знає Сваря і, головне, яку послугу він йому надав, заробивши право на виконання одного прохання.

Я спробувала подумки переключитися на щось інше, мені це не без зусиль, але все-таки вдалося — часу до зустрічі залишалося дедалі менше і, зважаючи на те, якими насиченими раптом стали мої дні, найімовірніше, обміркувати питання пізніше навряд чи вдасться.

Однак усілякі тривоги не залишили мене й тоді, коли я вийшла з душової кабінки й почала сушити волосся. Причому в голову лізла винятково якась несуттєва нісенітниця, на кшталт того — де тепер ховатимуться Відвергі і як із ними спілкуватимуться монахи, а в тому, що вони підтримують зв’язок, я не мала сумнівів. Раптом мій погляд упав на кошик для брудного одягу. Я побачила футболку, в якій була того дня, коли зустрілася з Лодосом, і згадала його обіцянку повернути мене в минуле. Але ж усі, від малого до великого, знають — минуле на те й минуле, що повернути його неможливо.

Я відкинула його пропозицію з такою легкістю лише тому, що думала, що це розіграш, безглузда спроба мене підкорити, адже, як виявилося, навіть пророкам це не під силу. Але що, як він не брехав? Раптом справді існує сила, здатна повернути ріку часу назад і виправити помилки минулого? Я вже знала, куди хотіла б повернутися — у той самий вечір, коли я піддалася емоціям і пішла мститися, породивши тим самим увесь ланцюжок подальших подій. Вирішено, питання, яке я поставлю Древньому, стосуватиметься можливості зміни минулого.

Повернувшись до кімнати, я взяла в руку кулончик, щоб роздивитися — він був такий красивий і витончений і не приховував у собі видимої чи прихованої загрози, що я вирішила його вдягнути. Ким би не був мій таємничий дарувальник, він чудово знав мої смаки — я просто обожнювала подібні дрібнички, з усіх дорогоцінних металів віддаючи перевагу сріблу.

Обережно потягнувшись до Ведмедя, я побачила, що він міцно спить і, судячи з усього, бачить гарні сни, тож вирішила поки що його не будити. А от з Учителем поговорити було необхідно, тим паче що в цей час він явно ще не лягав. Я раптом спіймала себе на думці — а він узагалі коли-небудь спить? Що я взагалі про нього знаю, крім того, що лежить на поверхні? По суті, від мене були приховані як його минуле, так і теперішнє.

Те, що сталося з Демом, змусило мене сумніватися в усьому, у що я раніше беззастережно вірила, навіть непохитні авторитети вже не здавалися такими величними й безгрішними.

Чи була в нього сім’я й діти, чи втрачав він учнів, ким він узагалі був до ініціації, коли й де народився... І ким, зрештою, була та таємнича кохана, чий амулет урятував мене? Щось мені підказувало, що більшість цих запитань залишиться без відповіді. Але я твердо вирішила їх поставити.

Думка про те, що Дем був людиною, якось сама собою відійшла на задній план — настільки вона була глобальною, що впоратися з нею самотужки було неможливо. Усе, що я побачила в його пам’яті, свідчило про те, що за життя це був молодий, безтурботний аристократ, який, найімовірніше, вплутався в щось, що могло похитнути владу й був убитий у камері ув’язнення. Але як тоді він став Лезене? І хіба взагалі можливо оживити людину, до того ж без найменшого задатку Лезене? Адже навіть вампіри можуть обернути лише тих, хто несе в собі цю іскру, а крім них ніхто не може воскрешати.

Думки, думки, їх так багато, що вони буквально розривали мою бідну голову, і, щоб вона не луснула, я, обхопивши її руками, впала на ліжко.

— Дитино, якщо ти не проти, я хотів би з тобою поговорити, — голос Учителя був рівним і доброзичливим, як завжди, наче я не кидала йому в обличчя жахливі звинувачення пів доби тому.

— Так, Учителю, звісно. Коли тобі буде зручно?

— Давай зараз. У тому самому місці, де я тебе знайшов. Пам’ятаєш?

Чи пам’ятала я? Та я б, навіть якби захотіла забути, — не змогла б. Надто багато було в мене пов’язано з цими горами. Настільки, що я ось уже багато століть, та що там — від того самого дня, як він забрав мене звідти, не поверталася назад. Цікаво, чому він вирішив вибрати саме це місце для розмови й що хоче сказати мені з такою терміновістю.

Може, мої слова так його зачепили, що він вирішив мене залишити й дуже символічно зробити це там само, де все й почалося? Мене охопив страх — хоч би як я на нього сердилася, думка про розставання завдавала мені болю. Тим паче що я вже втратила Дема й майже втратила Амелику.