Розділ 10

Кілька хвилин я сиділа, мовчки дивлячись перед собою, осмислюючи почуте й заспокоюючись. Сваря так само мовчки курив, занурившись у свої думки.

— Як ти плануєш це здійснити? — нарешті відійшла я.

— У тебе є певний предмет і знання, завдяки яким ти змогла таким чином потрапити з Амеликою до бару Відвергів, — він відповів так швидко, що я зрозуміла — він уже давно все це продумав.

— Є один нюанс — це можливо лише серед таких, як я. З будь-яким іншим Лезене не спрацює. Ти ж пам’ятаєш цю приказку: «Ви, суккуби та інкуби, суть єдине ціле».

— Так, — він покликав офіціанта, — чув, звісно, тільки до чого тут ти? Вони-то єдине ціле, а от ти — ні.

Я настільки сторопіла, що втупилася в нього найбезцеремоннішим чином і промовчала весь час, поки він робив додаткове замовлення, вирішивши, знову ж таки за мене, який алкоголь я питиму.

— Що ти маєш на увазі? Я не суккуб? Тоді хто я?

— Ти справжнісінький суккуб, навіть не сумнівайся в цьому ніколи, просто ти інша. Тебе з твоїми братами й сестрами практично нічого не пов’язує, лише спосіб отримання енергії та ваша підленька магія, якою ви так безсоромно користуєтеся і в бою, і в побуті. Ти вибиваєшся з їхнього строю, наче біла ворона в зграї чорних, — він дістав нову сигарету з пачки, задумливо покрутив її й поклав назад.

— Ти це теж у своїх видіннях побачив? — у моїй інтонації лунала неприхована неприязнь, наче він сказав, що від мене тхне смітником.

— Ні, це видно по твоїй аурі, моя мила дівчинка, ти хіба ніколи не дивилася аури своїх братів і сестер? Вони ж практично ідентичні, різниця лише в інтенсивності кольорів та їхній палітрі. Але малюнок у всіх однаковий.

— Я ніколи про це не замислювалася і, правду кажучи, ніколи й нікого не дивилася, крім Амелики. Давно, коли ми тільки познайомилися й пізнавали одна одну, ми вирішили порівняти, чи справді ми з нею настільки схожі, як усі навколо говорили про суккубів. Саме тоді ми з’ясували, що наші аури суттєво відрізняються, як у абсолютно всіх Лезене. Відтоді ми з нею скептично ставилися до цього твердження про «ви суть єдине ціле». Ну а більше мені, по суті, й не було з ким порівнювати, ти сам знаєш, що зі своїми так званими братами й сестрами я не спілкувалася, оскільки майже всі вони Темні, а єдиний Темний, із ким я можу отак спокійно посидіти в кафе, — це ти. Був.

— Чому — був? — він здивовано подивився й нахилився до мене. — Ти почала в мені сумніватися, як я бачу. Це твоє право, я не смію тебе переконувати, та й навіщо, виправдовується лише той, хто відчуває провину. Я ж жодної провини не відчуваю.

— Ще б ви, Темні, її відчували, — я розсміялася так, що зграйка горобців, які чатували на крихти неподалік, налякано злетіла в небо. — Мені здається, у цілому світі не існує нічого, що змусило б вас почуватися винними.

— Ти так говориш, наче дуже добре нас знаєш, — він усміхнувся. — Нам із тобою за нашими мірками зовсім небагато років, щоб розкидатися подібними твердженнями. Але запевняю тебе, ми не такі, якими ти звикла нас бачити. Скажи, а чому ти все-таки не спілкувалася із собі подібними? Ти могла б навчатися в них, після смерті своєї наставниці могла вибрати собі іншого з вашого середовища, у ті часи ще багато було Світлих, як інкубів, так і суккубів. Ти ж віддала перевагу товариству магів. Чому? Чи не тому, що на підсвідомому рівні відчувала, що інша?

Я мовчала — заперечити було нічим, та й навіщо, адже він мав рацію. Я справді їх сторонилася, на відміну від моєї Амі, яка водила дружбу з усіма інкубами й суккубами.

— І ще, — він продовжував забивати свої цвяхи, — я не знаю жодного суккуба, а їх я знаю, повір, дуже багатьох, хто отак, як ти, зміг би жити просто на енергії захоплення й бажання. Їм усім для нормального існування потрібен виключно секс. Ти ж, наскільки мені відомо, ось уже кілька століть практикуєш целібат.

— Не рахується, — відійшла я, — вампіри теж можуть пити донорську кров!

— Так, але ти сама знаєш, що довго на ній вони протягнути не можуть, їм потрібна свіжа, щойно випущена з людини, звідси й лотерея. Ти ж, моя люба дівчинка, унікальна. Чому? Я не знаю. Просто прийми це як даність, а раз ти унікальна, то чому б нам не спробувати з’єднати наші душі за допомогою твого заклинання? Ти ж уже, — він вимовив це з натиском, — робила неможливе, те, чого до тебе не робив ніхто.

— Що саме?

— Портал Ведмедя. Ніхто й ніколи не використовував чужі портали як засіб пересування, тебе могло розщепити на атоми, могло занести невідомо куди, могло розвтілити. Але ти це зробила, ти ризикнула.

— На кону стояло життя Дема, у мене не було часу на роздуми й прорахунок усіх можливих варіантів, — я ще намагалася опиратися, але ми обоє розуміли, що я вже здалася.

— От і зараз саме такий момент — на кону стоїть життя, але не лише Деметріума. До речі, як він? Останнє, що я бачив, поки мене не спалило магією моєї жіночки, — це напівпрозоре щось на підлозі в підвалі.

— Ти ж і так усе знаєш, навіщо питаєш?

— Мені цікаво, як ти це інтерпретуєш.

— Ти ж знав, що так і буде?

— Я знав, що ви обоє помрете, це все, що мені було відомо. Але ти знову мене здивувала. Тож здивуй ще раз — просто скажи так, тим паче що твоє тіло вже дало мені відповідь.