Розділ 3

— Наречена? У мене є наречена? Треба ж, — і знову ця збентежена усмішка, яка зведе мене з розуму...

— Чому ти здивований? Подивися на себе в дзеркало, ти вродливий, як бог, і ніколи не мав відбою від жінок, — я підійшла й простягнула йому чашку кави та тарілку з бутербродами. — Поїж, ти, мабуть, цього ще не відчуваєш, але тобі потрібні сили.

Він, прийнявши від мене сніданок, відпив із чашки, і на його обличчі відобразилося блаженство. Я спеціально приготувала його улюблену віденську каву з бельгійським шоколадом, і, судячи з його реакції, вже це він пам’ятав.

— До чого ж смачно, дякую, — він подивився на мене. — Я, здається, Вас пам’ятаю, точніше, ні, не пам’ятаю, але, дивлячись на Вас, у мене всередині дивне відчуття впізнавання.

Братці закашлялися, Ведмідь удавав, що він свічник, а Валентин усміхався все променистіше.

— Я щось не те сказав? — Дем засовався, розплескавши каву.

— Усе нормально, — я простягнула йому серветку, — просто нам усім трохи ніяково, і ми не розуміємо, як поводитися.

— Ми з вами були друзями? — він по черзі обмацував нас жадібним поглядом, здавалося, болісно намагаючись знайти хоч якийсь відгук у пам’яті.

— Так, звісно, ми всі були добрими приятелями, — я мимохідь тицьнула кулаком у бік зовсім уже розперезаного Хаоса, — ти на них не зважай, це шок, як уже сказав Вед... Андре, усе рано чи пізно повернеться на свої місця, і пам’ять теж. Зараз тобі потрібно відпочити й набратися сил.

— А що зі мною сталося? Лікар сказав, що я потрапив в аварію.

Я замислилася, Валентин не попередив нас, якою легендою він вирішив нагодувати Дема, і зараз доведеться викручуватися, але, мабуть, лікар зрозумів, що зморозив дурницю, і нарешті прийшов мені на допомогу.

— Гаразд, Дім, здається, тобі час у ліжко, сон, сон і ще раз сон — ось що тобі зараз необхідно. Організму потрібен відпочинок.

Він не встиг договорити, як на сцені з’явилася ще одна дійова особа.

— Демчику, братику, ти як? — добре, що Тигрі вистачило розуму не вломлюватися до нас у своїй бойовій трансформі, що він любив періодично робити. — Мені сказали, що в тебе дах поїхав.

Відповіддю йому був приголомшений погляд зелених очей з боку Дема й гробова тиша від усіх інших.

— З Вами ми теж знайомі, як я розумію, — приглушивши голос, нарешті відмер Дем.

Та й було від чого впасти в шок, річ у тому, що Тигра навіть у вигляді людини приголомшував... Зріст трохи вище двох метрів, майже сотня кіло суцільних м’язів, у минулому кандидат у майстри спорту з боксу з багаторазово зламаним носом і нижньою щелепою, дитя підворіть дев’яностих років минулого століття. У його обличчі було щось рисине, і уважний погляд золотавих очей з-під вічно насуплених брів, ліву з яких перетинав косий шрам, посилював це враження. Ну а довершував усю цю красу абсолютно лисий череп із татуюванням у вигляді мішені на лівій скроні.

Його, одного з найостанніших на моїй пам’яті Світлих Лезене, ініціював сам Учитель три десятки років тому. Але навіть він не розгледів одразу того жахливого потенціалу, який Тигра, у миру Геннадій, ніс у собі. Їхня зустріч була і смішною, і трагічною, і Учитель не надто любив згадувати той випадок, але шляхом лестощів і хитрощів я все-таки витягла з нього всю інформацію, що мене цікавила.

Це був дуже складний для людей час, тієї пори розвалилася людська держава під назвою СРСР, і на всьому її величезному постпросторі творилося чортзна-що, під цей шумок остаточно розперезалися Темні, і, здавалося, наближається колапс. Одного з прохолодних вечорів, утомившись керувати всім нашим різношерстим колективом, Учитель вийшов на прогулянку. Уже не знаю, чим він керувався, але саме тоді вирішив гуляти не у своїх улюблених Альпах, а навіщось у Казані, де ми на той час тимчасово мешкали. Окрім усього іншого, він вирішив, як згодом мені зізнавався, подивитися на людей у всій їхній нинішній красі, чи варто за них узагалі воювати, і, відповідно, не ховався за жодним заклинанням. Звісно, вигляд статечного, дорого вдягненого пана з тростиною привернув місцевих гопників, хоча, думаю, з більшою ймовірністю їх вабив масивний золотий брегет, що визирав із нагрудної кишені піджака. Хай там як, на нього напали... а через свій неймовірний вік і повне відсторонення від бойових дій Учитель розгубився — він ніколи не воював із людьми й не знав, що з ними, власне кажучи, робити, ну не давити ж їх магією насправді! Його роздуми перервав упевнений, із нахабинкою, голос:

— Ану киш, шавки.

Від вигляду цього хлопця, запакованого в костюм від «Адідас», із «Мальборо» в зубах, отетерів навіть бувалий Лезене, такою силою й міццю від нього віяло. Однак шакали зазвичай нападають зграями, і, відчуваючи чисельну перевагу, його атакували, найімовірніше, він, тренований спортсмен, розкидав би їх як цуценят, якби не «трояндочка», що вирішила результат цієї бійки. Гена, чиє перерізане горло сходило кровью, упав на запльований недопалками тротуар, а бандюги, усвідомивши скоєне, ретирувалися з рекордною швидкістю до приїзду міліції.

Як мені потім говорив Учитель, він просто захотів допомогти хлопцеві, який так нерозважливо за нього заступився, але, нахилившись, помітив деяку дивину — кров згорталася надто швидко, а краї рани огортало непомітне людському погляду світіння, звичайне при регенерації перевертнів. При детальнішому погляді стала помітною й аура, поза всяким сумнівом, що вказувала на належність молодого чоловіка до Лезене. Ну а далі вже було справою техніки — парочка зіль зцілення, розмова з ошелешеною людиною, можливість вибору... Він недовго вагався, як говорив Учитель, — не було ще нікого, хто обрав би залишитися людиною. А далі сталося те, що здивувало всіх, — його стрімке, абсолютно нелогічне зростання. Так, найімовірніше, тут зіграв свою роль той факт, що це вже був Лезене, народжений в іншу епоху, який у своєму людському житті звик бити першим і на ураження. Вони склали прекрасний тандем із Ведмедем, який спочатку курував молодого перевертня, підказуючи й спрямовуючи, але навіть йому все це було дивно. Закінчилися неквапливі епохи з їхніми кринолінами й корсетами, з війнами «в мереживах» і розшаркуваннями перед дуеллю. На сцену вийшли молоді й зухвалі, і Тигра чудово вписався в цю компанію, він виріс із шістки до копійки за десять років, чим збентежив навіть Темних.