Розділ 19

Невеселе й виснажливе це заняття — розробка плану операції зі звільнення заручника, мушу я вам сказати. Особливо якщо врахувати, що ні в кого з нашої славної четвірки не було реального досвіду планування. Так, усі ми неодноразово брали участь у сутичках, боях, битвах, але — як рядові виконавці. Навіть Ведмідь, коли був людиною, цілковито підкорявся своєму сюзерену.

Отже, ми сиділи й мовчки снідали, розуміючи, що той, хто заговорить першим, автоматично стане головним ідейним натхненником нашого заходу. Коли тиша вже стала практично матеріальною, я зрозуміла, що доведеться брати відповідальність на себе, і тієї самої миті, коли я відкрила рота, ми заговорили всі разом.

— Просто підемо й повбиваємо їх усіх, — Ведмідь, як завжди, мислив радикально й хотів узяти все силою, покладаючись винятково на власну міць.

— Треба діяти хитрістю: наставимо пасток, скористаємося дзеркалами, мітлами, проскочимо й поцупимо Дема, вони й не помітять, — братці, як представники молодого покоління, цілковито покладалися на силу амулетів та артефактів.

— А що, як ми спустимося вниз узагалі в іншому місці, оминувши засідку нагорі, і дістанемося до потрібного місця вентиляційними шахтами або, на крайній випадок, каналізаційними ходами? — подала голос я, викликавши здивовані погляди трьох пар очей. — Але для початку, — я проігнорувала їхню гру у витрішки, — давайте визначимося з часом. Коли ми почнемо наш похід проти зла? Я пропоную ближче до півночі. З монахом ми зустрілися близько другої години ночі, отже, до призначеного ними часу в нас буде щонайменше три години. Що пізніше — то менше людей на вулицях, а під землею не залишиться навіть найбільш запізнілого обхідника.

— Так, ти маєш рацію, до того ж тоді на підготовку в нас залишаться весь ранок, день і вечір, — глибокодумно промовив Ведмідь.

— І п’ять хвилин, які ми витратили на гру в мовчанку, — не втрималася я від шпильки.

— Що ти мала на увазі, коли сказала, що треба зайти в іншому місці?

— Те й мала. Так, звісно, ми вчотирьох легко впораємося з цією кровожерливою трійцею, власне, з ними й один Ведмідь упорається залюбки — вампірка другого рівня сили й два блохастики, які ледве переступили третій рубіж, без Люті та зі збоями регенерації. Але! Поки ти їх шматуватимеш, вони вже встигнуть передати привіт своїм родичам унизу, і нас зустрінуть із любов’ю та димом, а нам потрібно якомога довше відтягувати це побачення. А за можливості взагалі його уникнути, хоча я впевнена, що Дема обкурюють постійно. Але не запускатимуть же вони свою дим-машину в усі вентиляційні шахти — це як мінімум марнотратно, як максимум здійметься паніка серед людей і приверне зайву увагу. Тож я пропоную нам спуститися вниз десь осторонь і швиденько, а бажано ще й непомітно, пробігти до тієї камери, де Ведмідь відчув стіну, — самовдоволено закінчила я свою думку.

Ви, мої дорогі, зараз, безперечно, поставите цілком слушне запитання: а чому б вам не скористатися таким дивом, як портал? Тим більше що ти, дорога суккубо, так безсоромно їх розрекламувала? Пояснюю — під землею портали не працюють. Уже не знаю, з чим це пов’язано, але там із магією взагалі завжди відбуваються якісь непорозуміння. Тож унизу нам доведеться покладатися лише на швидкість власних ніг. Звісно, у Ведмедя була перевага: він і в людській подобі був швидшим за всіх нас, знову ж таки через особливості своєї природи, а в бойовій трансформі й поготів.

— Я приніс відьомські мітли, — дивлячись у стелю, проспівав Хаос, — три штуки, а Ведмідь на власному прискоренні пробіжиться.

— Ти де їх роздобув? — від здивування мої очі стали як у совеняти. Так ось що то були за трохи знайомі в’язки пір’їнок.

— Одна відьмочка подарувала, на знак подяки, — і у відповідь на загальне здивування продовжив: — вона щось перемудрувала й мало не спалила власний будинок, ну я й заговорив вогонь. Дрібниця, звісно, але наступного дня мені принесли від неї посилочку, а там три мітли. Я думав продати, а потім вирішив: нехай лежать — їсти не просять, термін у них нескінченний.

— Це коли було? — Ведмідь узяв одну в’язку й уважно її розглядав.

— Давно, здається, того року скасували кріпацтво. Ми з нею обоє були, загалом-то, малюками тоді, щойно обернулися, нічого до пуття не розуміли, — на цьому Хаос обірвав розповідь, але я зрозуміла, що, здається, його з цією Темною пов’язував романтичний інтерес. Так, таке траплялося рідко, але бувало в нашому середовищі. Особливо якщо один із пари взагалі не брав участі в сутичках і конфліктах, як, наприклад, відьми. Вони розвивали свою силу, вигадуючи нові закляття, наповнюючи енергією виснажені амулети та інше, ну, іноді капостили, звісно, куди ж без цього — наводили порчу, прокляття, всілякі вінці, ну тобто все те, чим так люблять обдаровувати одне одного люди. Тож нічого дивного, що нашого ловеласа в якийсь момент потягнуло на екзотику, тим більше що відьми славилися неабиякою майстерністю в любовних утіхах, варто хоча б згадати їхню постійну практику на Шабашах, кхм.

— Хаосе, ти впевнений, що вони не вичерпалися за весь цей час? І що спрацюють як треба? Вона хоч не надто малою та слабосильною була, відьма твоя?

— Прислухайся, — він знизав плечима, — вони звучать так само, як і того дня, коли вона мені їх подарувала. А щодо віку — ти ж знаєш, у відьом це не головне. Вона вміла робити хороші речі на продаж, тож у їхній якості я не сумніваюся.

— Гаразд, — здався Ведмідь, — я так зрозумів, що загалом план дій буде таким: прискорюємося на поверхні, спускаємося вниз і на всіх парах мчимо до заповітних дверей, там, якщо потрібно, вступаємо в сутичку, хапаємо Дема й тим самим шляхом повертаємося на поверхню, а звідти вже порталами в офіс. Якщо буде погоня, туди вони ніколи не сунуться.