Розділ 17

Однак на цьому наш водевіль і не збирався закінчуватись, практично одночасно зі зникненням Амеліки на сцену вийшли двоє нових, точніше, старих дійових осіб. Братці Хвіст і Хаос збентежено товклися на порозі кухні, штовхаючись плечима й витріщаючи очі. Я вже втомилася від того, що мій дім із дуже усамітненого й затишного місця раптово перетворився на прохідний двір для Лезене всіх мастей і кольорів.

— Ви що тут робите? — ошелешено запитав Ведмідь, переставши обмацувати руками повітря. — Вас же відсторонили від завдання?

— Евелін теж було заборонено виходити з дому, і тим не менш вона робила це вже двічі, незважаючи на заборону, — відповів Хвіст, Хаос же, підійшовши до столу, діловито вивантажував на нього з кишень усякий, на перший погляд, мотлох: пару пучків перев’язаних мотузкою пір’їнок, кілька різнокольорових крейд і сучкувату гілку.

— Ви звідки це дізналися? — тепер настала моя черга дивуватися.

— Нам сказали оберігати тебе, от ми й оберігаємо, у міру наших скромних можливостей, — сказав Хаос, повернувшись до мене, — чи ти й справді подумала, що ми тебе кинемо?

У мене в душі розливалося тепло, я не знаю, як їм вдалося весь цей час залишатися невидимими, можливо, нам із Ведмедем не спадало на думку, що ми не самі, але сама ця новина вже радувала.

Мені дуже подобалися ці двоє, однак так було не завжди. Я познайомилася з ними порівняно недавно, та й ініціювали їх за нашими мірками буквально позавчора — два студенти-хіміки із Сорбонни безсумнівно згоріли б у горнилі революції, якби на них не звернув увагу Світлий маг і вони не погодилися прийняти свою сутність, ставши Лезене.

Вони обидва були стихійними магами і як близнюки ще й чудово доповнювали одне одного: Хаос повелівав вогнем, Хвосту підкорявся вітер. Ви зараз запитаєте — а в чому доповнення? Хоча б у тому, що вітер чудово роздмухує сильне полум’я або гасить свічку.

Брати, в силу свого невеликого віку, не встигли розгубити запал юності й із величезним задоволенням влазили в усі авантюри, я думаю, буде нерозумно говорити, що їх у нашій організації всі полюбили одразу й беззастережно, всі, крім мене... Я не знаю, з чим це було пов’язано, може бути, ревнощі, може бути, те, що я в ті часи переживала кризу особистості, але вони мене дратували неймовірно.

В один із прекрасних днів Учитель, втомившись від усіх нас, неслухняних і дратівливих, вирішив, що якщо він хоче отримати хороших бійців, то треба їх вирощувати самостійно і з пелюшок, і, за прикладом інших Світлих і Темних організацій, узяв шефство над двома молодими магами, які поки тинялися без діла.

Я не знаю, хто або що нашептав йому на вухо цю ідею, але він вирішив передоручити їх мені. Ні, зрозуміло, не вчити магії, там охочих вистачало, а наглядати за ними поза уроками й розважати. Як ви самі розумієте, у Белграді кінця 19-го століття, де ми тоді мешкали, розваг було хоч відбавляй. І, можливо, станься це раніше чи пізніше, мені було б навіть у задоволення возитися з ними, але! Саме тоді зі мною сталося те, що називають кризою середнього віку (так, у Лезене вона дещо відрізняється від людської), я раптом вирішила, що є зіркою, оскільки на той час уже впевнено увійшла до Першої сотні (між іншим, раніше Ведмедя й Амі. І все завдяки Сварі, як ви вже знаєте, мої дорогі), почала писати статті, які розліталися як гарячі пиріжки, взяла кілька інтерв’ю у дуууже значущих у нашому середовищі персон, у тому числі двох Темних і одного Інквізитора, і сіла на «дієту» — тобто прийняла суккубський целібат, оскільки почала сходитися з Демом.

Як ви самі розумієте, моє почуття власної величі, скорочено ПВВ, виросло до зірок, і з цієї висоти мене раптом скинули грубим і важким ляпасом — призначили нянькою двом магам третього рівня. Вони доводили мене до нестями, особливо Хаос, як ви розумієте, він не просто так узяв собі цей псевдонім, молодий француз ліз скрізь і всюди, пачками спокушав юних сербок, а потім відбивався від обурених братів, чоловіків і батьків, а мені доводилося їх усіх заспокоювати й зачищати їм пам’ять у якихось неймовірних масштабах.

Хвіст не відрізнявся особливою велелюбністю, його тягнуло в бібліотеки й в університет, а після — у нескінченні пивниці, і вже там, на ґрунті диспутів про вічне, він влазив у студентські бійки, а мені залишалося тільки розриватися між ними, що не додавало любові.

Взагалі це завжди велика проблема, коли Лезене довго не може відпустити від себе свою людську складову — забувшись, він може почати використовувати магію проти смертних, а це неприпустимо, і саме за цим стежать як Інквізиція, так і представники протилежної сторони. І якщо Темряву хвилює тільки наступна за цим розплата, то Світлих ще й терзають муки совісті, вибиваючи бійця на кілька днів із ладу.

Але час ішов, я переростала своє ПВВ, а потім сталася Перша світова війна, і ми всі виявилися втягнуті туди. Це був передостанній раз, коли Лезене брали участь у людських конфліктах, тоді всі «відірвалися» на славу, якщо можна так сказати про нелюдські бійні. Бої кипіли і на полях битв між людьми, і в містах між Лезене.

Увесь світ, здавалося, зійшов з розуму, досі не знаю, як ми не винищили одне одного. У хід ішли найзабороненіші, найруйнівніші закляття, наша чисельність скорочувалася в геометричній прогресії, зате ті, хто вижив, отримували такий бойовий досвід, що стрімко росли в ієрархії Лезене. Так і брати за рекордний проміжок часу увійшли до Першої сотні, обійшовши навіть мене в магічному мистецтві (як їм тоді здавалося), і відмовилися від нагляду, чому я була безмежно рада.