Розділ 4

Ви вже зрозуміли, так? На жаль, на жаль, на жаль — вони не люблять одне одного, а я між ними як щенятко на цепку. Причому не те щоб вони прямо-таки відчували ненависть — просто коли я з Ведмедем, Амеліка одразу знаходить сто мільйонів справ і ніколи до нас не приєднується, і навпаки. Я не знаю, з чим це пов’язано — можливо, ревнощі, а може, між ними було щось, про що я не знаю. У будь-якому разі факт лишається фактом: мої друзі між собою ні крапельки не дружать.

— Не ображайся, милий. Чому ти її не любиш?

— А чому я маю її любити? Їй і не потрібна моя любов. Їй потрібна ти — вся, цілком і повністю, без залишку. А я тебе в неї краду.

— Дичина якась.

— Може, й дурниці, але це так. Я бачу це в її очах. Якби її воля — вона б посадила тебе в кишеню й усюди з собою носила.

— Жодного разу за Амі такого я не помічала!

— А ти й не помітиш. Це тільки збоку видно.

— А як же Дем? Коли я з ним — вона теж ревнує?

— Тут інше. Ви з Демом — пара, не може ж вона ревнувати тебе до твого коханого чоловіка. А я тобі друг. Так само як і вона.

— Мені здається, ти зараз говориш нісенітницю. Я вас однаково обожнюю і проводжу з вами однакову кількість часу, а якби ви не уникали одне одного, ми могли б узагалі весь мій вільний час проводити разом.

— Їй не треба «однакового часу». Їй потрібна ти — вся, цілком і повністю. З усім твоїм часом, вільним від роботи й Дема.

Тим часом ми доїхали й, розрахувавшись із таксистом, вийшли біля метро. Я не могла збагнути, яким чином Дем опинився на вулиці, якщо він повісив портал між своєю й моєю квартирою, як робив це завжди. Яка потреба потягла його до метро, якщо він збирався лягати спати і жодної термінової оперативної роботи в нього не передбачалося?

Ви зараз можете скептично знизати плечима й сказати: мало що чоловік вигадає своїй коханій жінці, аби не хвилювалася. Ключових слів тут два — чоловік і жінці. Ми — суккуб і інкуб, які довірилися. Пам’ятаєте? Він фізично не може мені збрехати — я це відразу відчую. Я пам’ятаю його поцілунок і згасаючий портал, а потім я лягла спати, і я його ще відчувала.

Отже, що б там не сталося — це сталося між четвертою й дев’ятою годинами ранку. Бо о четвертій він від мене відлетів, а о дев’ятій уже з’явилася новина про дивну подію на Студентській.

Енергію мого милого я відчула одразу — нею було просякнуте все повітря. Він вступив у бій, причому бій був гарячий, раз він застосував найубивчіші з арсеналу наших заклять. Зазвичай після того, як інкуб випалює комусь мізки, не виживають навіть інакші. А він використав і це, і багато інших заклять.

Еге ж… уявляю, як я зараз виглядаю: похмуро вбрана гарна дівчина, що принюхується до повітря, мов такса, а поруч — молодий аристократ, який прикидається ганчірочкою, папірцем, листочком, бомжиком.

— Ти щось уловила?

— Він бився прямо тут. І бій був більш ніж жорстоким.

— Що він використовував?

— Присипляв, пригнічував, зачаровував… потім пустив у хід залякування. І коли й це не вдалося — спробував випалити супротивникові або супротивникам мізки.

— А що використовували його супротивники?

— Нічого.

— У сенсі?

— Я не можу вловити заклять, якими його атакували.

— Це маячня.

— Це не маячня, якщо це були люди.

— Тобі зле? Які люди? Звідки?

І тут я розповіла йому про листа й дала прочитати смс. Він замовк і задумався. Мовчав він так довго, що я вже почала переживати — чи не позбувся мій лицар, бува, дару мови. Було б шкода — він умів розповідати чудові байки зі свого лицарського минулого. Нагадайте мені: коли ми знайдемо Дема, я розповім вам парочку.

Ми зайшли в кафе, і я замовила нам нарізку з шинки та сиру з зеленню і томатний сік. Ми, на відміну від вампірів, відчуваємо смак їжі й насолоджуємося нею. Медвідь і далі мовчав, і в мене склалося враження, ніби він із кимось ментально спілкується. Коли він нарешті розімкнув уста, я вже доїдала його сирну тарілку, швиденько розправившись зі своєю.

— Я можу допустити цю дивну, страшну і безглузду думку, що це були люди. Він міг проговоритися, засвітитися, не до кінця підчистити пам’ять комусь зі своїх донорів. Але як, як світ нас побери, вони змогли протистояти йому? Адже досить звичайного Морфея чи зачарування, чи паралічу. Не міг звичайний людський чоловік вистояти проти інкуба з таким бойовим минулим і теперішнім, як у Дема. Не міг. Тим паче проти таких заклять, про які ти говориш. Інакші не можуть, а вже люди… Ти знаєш усіх його донорів?