Розділ 2

Чим би себе зайняти? Гарна це справа — відпустка, але ось наявність величезної кількості вільного часу спочатку трохи напружує. Я сіла за комп’ютер і відкрила стрічку новин. Зрозуміло, як ви вже могли здогадатися з кількох кинутих мною фраз, ми активно користуємося Інтернетом: у нас є власна соціальна мережа, свої газети, театри (одним із найвідоміших, без сумніву, є Театр Вампірів. Ах, як вони грають, ці нестерпні кровопивці!!!), кінематограф, різноманітні розважальні заклади — бари й ресторани. Ми, як ніхто інший, уміємо цінувати й переймати всі блага цивілізації. Багато відкриттів було зроблено не без нашої скромної допомоги — нам просто є з чим порівнювати.

Отже, що в нас новенького? Ага, черговий раз на Благбазі було виявлено факт порушення договору, і порушник, як не дивно, світлий. Ну і що ж він такого накоїв, пройдисвіт? Оу, треба ж — він розвтілив вампіра, заступившись за смертну. І в чому, пробачте, кримінал? Ану-ка, ану-ка… ось воно що! Дівчина, виявляється, була призначена цьому кровососу лотереєю, а нещасний маг, не розібравшись у ситуації, дурником поліз — от і наламав дров. Ну що ж, тепер буде робота для Інквізиції — позбавлять магічних сил років на п’ять точно, бідолаха…

Що, що? Забагато незрозумілих слів? Лотерея, Інквізиція… потерпіть, зараз усе поясню. Річ у тім, що деякий час тому старійшини світлих і темних домовилися між собою та встановили певні правила, яких зобов’язані дотримуватися всі інакші сутності. Так от, вампіри не можуть просто так пити кров у кого заманеться. Є, звісно, дикуни — некеровані, з новостворених, які накидаються на людей і… ну ви розумієте, так? Їх шукають, а знайшовши — розвтілюють, простіше кажучи, остаточно вбивають.

І ось, щоб не бути упокоєними, всі вампіри є учасниками лотереї, де лоти — це люди. І якому вампіру й коли випаде конкретна людина, саме її йому й дозволено… випити. Звучить моторошно, і світлі довго не могли з цим змиритися, але згодом виявилося, що це найрозумніший вихід. Не можуть вампіри довго існувати на донорській крові, не можуть…

А щоб усі пункти договору неухильно виконувалися, за нами стежить Інквізиція — спеціальний орган, вступити до якого, в принципі, може будь-який інакший, і світлий, і темний. Це, говорячи вашою, людською мовою, — служба внутрішньої безпеки. Ну от, здається, пояснила, так?

Так, що там далі… відьми влаштували шабаш на Лисій горі. Зачекайте-но, це, здається, вже четвертий подібний захід за рік — чи не надто вони розласувалися? Хоча їх, бідолашних, зрозуміти можна: це ми не старіємо, а от вони — ще й як… І підтримувати свою молодість вони можуть, влаштовуючи отакі розгульні оргії на природі (краще вам не знати, що саме там відбувається). Грубо кажучи, вони тягнуть силу з матері-землі, здійснюючи над нею певні ритуали, серед яких масове спарювання — лише невинна дитяча забавка.

Але якщо вони знову зібралися, значить, мали на це дозвіл. Відьми — народ наляканий: не заручившись купою дозвільних папірців, і кроку не ступлять.

Дивна подія на Студентській — потужний магічний викид, і жодного сліду інакших поблизу. Судячи з характеру застосованої сили, вона мала інкубську природу. Стоп! Адже саме в цьому районі живе мій милий, і він якраз-таки інкуб!

І ось тут я підскочила, мов ужалена, і схопилася за телефон. Мені стало байдуже, котра зараз година, і навіть якби Дем послав мене до Вельзевула, я б це пережила, але його мобільник, «потішивши» мене довгими гудками, вимкнувся. Мене мов окропом облило — ось воно, те, чого я весь ранок побоювалася. Здається, в мій дім прийшла біда.

Я спробувала заспокоїтися і, заплющивши очі, деякий час шукала відлуння Дема в ментальному просторі — нічого, цілковита тиша в ефірі. Це ще нічого не означало: він міг спати, міг перебувати в порталі або в приміщенні, захищеному від магії. Потрібно перестати панікувати й узяти себе в руки. Найімовірніше, з ним усе гаразд, і він скоро мені передзвонить.

Але, сили світла, що мені робити, якщо він зник? Якщо з ним сталося непоправне?

Я повернулася до спальні й залізла в ліжко, міцно обійнявши подушку. Біль, який я зараз відчувала, був майже фізичним. Адже Дем був не просто моїм партнером, моїм коханим — він уже став частиною мене. Він був моїм акумулятором, так само як я — його.

За необхідності я могла будь-якої миті, незалежно від того, наскільки далеко ми перебували одне від одного, підживитися від нього енергією, так само як і він — від мене. Такий обмін був можливий лише між інкубом і суккубом і лише за умови, що ці двоє цілковито й повністю довіряли одне одному, адже разом із магічною складовою передавалася й частина пам’яті. І для цього не було потрібне схвалення партнера.

Так, ми ніколи цього не робили — бо не було потреби, але саме усвідомлення того, що це можливо, гріло душу… ну або що там у нас замість неї. А зараз його не було, і на тому місці утворилася порожнеча. Я не помітила її одразу — спросоння, потім це дурнувате письмо, потім повідомлення й дзвінок Амі… а тепер я відчувала, як усередині розливається холод. Мені стало по-справжньому страшно.

Такого жаху я не зазнавала з того моменту, як стала свідком розвтілення суккуби, яка була моєю наставницею. Цей холод сковував мене, здавалося, ще трохи — і я не зможу зробити жодного вдиху, як раптом усередині моєї голови пролунав владний, спокійний і впевнений голос мого теперішнього вчителя.

— Як ти, дівчинко?

— Мені погано…

— Я знаю, я відчуваю. Я скоро буду.