Відрядження

Компанія мала укласти вигідну угоду з постачальником фірмових засобів для миття з Європи за помірними цінами. Леміш полетів через пів країни у невеличке містечко для підписання контракту. Секретарку, яка готувала пакет документів та була обізнана в справі ще з моменту перемовин, звісно відрядив з собою.

Ввечері, після підписання угоди, Ліза відмовилась від святкової вечері з партнерами в ресторані та, пославшись на головний біль, повернулася в готель. Після напруженого дня вона відчувала себе дуже втомленою. Більш за все їй зараз хотілося під гарячий душ, а потім лягти в м’яке ліжко, кутаючись в тепленьку ковдру.

Стук в двері пролунав, коли дівчина вдягала улюблену піжаму, готуючись до сну.

– Обслуговування номерів, – почувся незнайомий чоловічий голос. – Ваше замовлення.

Ліза злякалась. Похапцем вдягнувши готельний халат і поправивши рушник на голові, підбігла до дверей і, приклавши до них вухо, прислухалась. Там була тиша. Незнайомець вичікував.

– Але я нічого не замовляла, – голосно відповіла.

– Ваш чоловік замовив, сказав, що ви не встигли повечеряти.

Дівчина справді відчула нестерпний голод, коли незнайомець згадав про їжу. Вона з теплом подумала про шефа, який розважаючись з новоспеченими партнерами, не забув про голодну підлеглу.

– Добре, – погодилась та відчинила двері. – Але то не мій чоловік.

– Мені байдуже, – ледь чутно пробурмотів парубок в костюмі офіціанта, сунучи перед собою візок з тарілками.

Ліза провела здивованим поглядом хлопця й не одразу зрозуміла, що її так здивувало. А це було відерце з льодом, в якому чекала свого часу пляшка шампанського, та два бокали.

– Що за…?! – почала було збентежена дівчина.

– Це сюрприз! – весело перебив її голос шефа за спиною.

Ліза обернулася та зустрілася з поглядом Леміша. Той щасливо всміхався, тримаючи в руках пишний букет напіврозквітлих троянд. А от дівчина відчула себе дуже незатишно в його присутності, захотілося навіть щільніше загорнутися в халат.

Офіціант непомітно випарувався, не чекаючи ані слів подяки, ані чайових.

– Лізоноко, – лагідно промовив чоловік. – Ми з тобою таку справу провернули, тому зовсім несправедливо й неправильно, якщо ми не відсвяткуємо нашу маленьку перемогу.

Ліза повагалась, та все ж, погоджуючись, кивнула. Просто їсти дуже хотілось.

– Добре. Але можна я спочатку перевдягнусь. – попросила.

– Навіщо? – не погодився шеф. – Мені так навіть більше подобається. Затишно. По-домашньому.

Ніяковість зникла вже після першого бокалу. Шампанське кружило голову і робило світ яскравим та чарівним. І лише зранку Ліза картала себе за те, що так легко здалася, що не мала сил опиратися харизмі Леміша, що бажала його так само пристрасно, як і він її. Та все одно відчувала себе безмежно щасливою.