Троянди

– Дєвушка, ви шо, заснулі? – роздратовано прокричав над Лізою водій.

Дівчина виринула з думок і, знявши навушники, здивовано поглянула на огрядного вусаня, що схилився над нею.

– Дєвушка, прийом!!! – він помахав спітнілою долонею перед її обличчям. – Це вже конєчна зупинка.

Ліза мовчки встала, підхопивши сумку, та пішла до виходу з маршрутки.

Цей день, такий яскравий та сонячний, м’яко оточував її буденністю міста: вітерець доносив аромат стиглих яблук з овочевого лотка неподалік, здалеку лунав дзвінок трамвая, зграйка галасливих дітлахів вибігла з шкільних воріт, щось весело обговорюючи, а біля будинку до неї кинулася із радісним гавкотом руда дворняга Ляля. Та нічого не могло пробити закостенілий панцир її душі, щоб заповнити теплом порожнечу всередині.

Вдома чекав на неї смугастий друг – кіт Валет. Він мовчки з докором дивився на хазяйку, яка навіщось покинула його на цілий тиждень, залишивши піклуванням старої сусідки баби Луші.

– Привіт, Валете! – втомлено привіталась. – Ну не дивись на мене так! Я й так препаскудно почуваюсь, не вистачало ще й мучитись терзаннями совісті. Взагалі-то якраз від тебе я чекала дружньої підтримки.

Кіт, здавалося, уважно слухав, а після останньої фрази зістрибнув на підлогу та попрямував на кухню.

– О! Ти виявляється оголосив бабі Луші голодування. – здивувалася Ліза, помітивши повну миску сухого корму, яким Валет наразі з апетитом хрумкотів .

Лукерія Іванівна, сусідка з квартири навпроти, була доброю та приязною жіночкою. З Лізою вони потоваришували одразу, як та в’їхала в квартиру по сусідству. Саме їй дівчина залишила запасний ключ, щоб поливати квіти, коли вона буде у відрядженні. А десь з пів року тому за нею дорогою ув’язалося маленьке смугасте кошеня.

– Ти хочеш його залишити? – спитала баба Луша, яка знала що господар квартири був категорично проти тварин у хаті.

– Як карта ляже, – відповіла дівчина.

А карта, певно лягла валетом, тому що малий отримав таке ім’я і залишився жити у Лізи. А жінки дружно вирішили нічого не говорити про нього орендодавцю. Тепер вже не лише квіти, а й кіт, час від часу залишалися під опікою сусідки.

В квартирі було прибрано, ліжко акуратно застелене. Це, напевно, баба Луша постаралася. Зараз тут вже нічого не нагадувало про події тижневої давності – все дихало спокоєм і затишком.

Ліза розсунула штори, щоб перевірити, чи варто полити квіти, а погляд замість кімнатних рослин, які рясно зеленіли на підвіконні, вихопив скляну вазу з букетом засохлих троянд, що не встигли розкритися. Вона торкнулася пальцем сухого бутону й зітхнула, а стримувані так довго сльози самі потекли з очей.

Чому Едик дарував їй завжди тільки нерозкриті троянди, Ліза не знала, але й сама отримувала задоволення, спостерігаючи, як бутони розгортають пелюстку за пелюсткою, розкриваючи свої трояндові таємниці та перетворюючись на пишну квітку. Це наче якісь чари, магія, яку дозволено бачити не кожному смертному. А ті, що зараз стоять на підвіконні, так і не розпустилися і вже ніколи не розквітнуть, залишивши в серці бутону застиглу квіткову сутність.