Розділ 11. Акторська гра

Розділ 11. Акторська гра

Дівчата прослизнули в зал як тіні, не видали жодного звуку. Погляду відкрилася незвична картина: артисти на сцені є, а глядачів ані в партері, ані на балконах — немає. Втім, один глядач все ж був присутній. Рівно по центру в п'ятому ряду сидів чоловік у непримітній сірій сорочці. Нічого особливого не робив, але моментально прикував до себе увагу. Відразу стало зрозуміло, що він тут головна дійова особа, енергетичний центр, основа всього, що відбувається. Ксенії здалося, вона фізично відчуває харизму, що випромінюється ним. Хоча як можна відчути харизму людини, яка сидить до тебе спиною, та ще й на відстані кількох десятків метрів, пояснити було складно.

— Деніель, — шепнула Тамара, але, взагалі-то, Ксенія і так здогадалася, що чоловік у сірій сорочці — це і є той самий таємничий режисер-постановник, мюзикли якого мають шалену популярність по всій країні. Той самий хлопець з фото номер п'ять, чий гіпнотичний погляд змусив обрати його при заповненні анкети в шлюбному агентстві. Той самий вибагливий роботодавець, у якого необхідно домогтися посади.

Фірмовою розмашистою ходою Тамара перетнула зал, спритно маневруючи між рядами крісел, і прилаштувалася поряд зі своїм босом. Ксенія і Женя пройшли більш коротким маршрутом. Вони сіли в десятому ряду скраєчку — туди не діставало світло театрального прожектора, але в той же час відстань дозволяла чути, про що будуть говорити Тамара і Деніель.

Що тут сказати? Розуміла ця парочка одне одного з півслова. Тамара ще тільки відкрила рот, а її бос вже здогадався, про що вона зібралася розповісти.

— Ні, Тамаро, навіть не починай, — сказав він. — Я знав, що ти так просто не залишиш свою затію. Але даремно ти притягла сюди дівчину. Співбесіди не буде.

Ксенія зрозуміла, що мова про неї. У Деніеля, що, очі на потилиці? Як він зрозумів, що Тамара привела з собою ще когось, адже навіть не обертався?

— Але ти хоча б... — знову спробувала Тамара.

— Ні, — перебив Деніель. — Зараз, взагалі, не до цього. Бачиш, — він кивнув у бік сцени. — Генеральний прогін зупинили.

Що режисер мав на увазі, стало зрозуміло за кілька хвилин. Одна з актрис, яка повинна була зіграти в епізоді, захворіла. На її роль пробувалася інша.

Світловолоса дівчина з рожевими щічками і великими широко розкритими очима слухала, що від неї вимагається, постійно виразно киваючи. А вимагалося від неї небагато. Актриса повинна була зіграти офіціантку. Вийти на сцену з порожнім підносом. Підійти до одного зі столиків, за яким сиділа пара відвідувачів. Скласти на тацю брудний посуд і поцікавитися, чи не бажають панове фірмовий десерт — бланманже.

— Потім ви бачите кінозірку, що заходить в зал ресторану, — продовжив пояснювати режисер, коли зрозумів, що першу частину сцени актриса зрозуміла. — За сценарієм ви його фанатка. Тому від подиву і захвату впускаєте на підлогу піднос. Зрозуміло, Адель?

— Так, — запевнила акторка, ще більш амплітудно киваючи гарненькою голівкою.

— Відіграти емоції необхідно достовірно. Падіння таці — кульмінація цієї сцени.

Ксенії чомусь здалося, що мила дівчина запросто зіграє захват. Він у неї заздалегідь був написав на обличчі. Мабуть, вона перебувала у нестямі від щастя, що несподівано отримала роль у такого знаменитого режисера.

Прогін спектаклю був відновлений, і Ксенія почала з цікавістю спостерігати за тим, що відбувається на сцені. А що їй залишалося? Намагатися напроситися на співбесіду, поки не закінчиться репетиція, було поганою ідеєю.

Включилася легка музика, і актриса в образі офіціантки вийшла з підносом на сцену. Вона пішла між рядами столиків до центрального, за яким, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, сидів повненький джентльмен і дама в коктейльній сукні. Вони зображували жваву бесіду, але їхня увага мимоволі переключилася на володарку таці. Траєкторія її руху виглядала хаотичною, як у броунівської частинки. Актриса постійно натикалася на стільці і чіплялася за їхні ніжки. Що, втім, не дивно, тому що її гарненька голівка була повернена на режисера, і очі не бачили, куди йдуть ноги.

— Стоп, — довелося призупинити репетицію Деніелю і прочитати короткий інструктаж, куди повинна дивитися офіціантка, яка поспішає обслужити клієнтів.

Адель так уважно слухала кожне слово, що здавалося, тепер виконає завдання постановника бездоганно. Але не так сталося, як гадалося. Другий і третій прогін знову довелося зупиняти, тому що актриса не відривала сповнений обожнювання погляд від режисера і продовжувала петляти по сцені, плутаючись у власних ногах.

— За кілька годин прем'єра, — Деніель в задумі постукав пальцями по підлокітнику, — немає часу шукати заміну.

На виручку прийшла Тамара.

— Можна спробувати спростити завдання. Нехай головні герої пересядуть за крайній столик, тоді Адель не доведеться далеко ходити.

Деніель махнув рукою на знак згоди, і репетиція продовжилася. Тепер початок сцени пройшов гладко, оскільки ледь Адель вийшла з-за лаштунків, відразу опинилася на потрібному місці. Вона почала збирати посуд на тацю. Той підозріло побрязкував, заглушаючи музику. Джентльмен і його пані супроводжували рухи настороженими поглядами. У них вже встигли вкоренитися сумніви в спритності актриси. Але даремно боялися. Адель із завданням впоралася. Всі зітхнули з полегшенням. Справа за малим — запитати про десерт.

— Чи бажаєте... гулабджамун? — виразно проспівала актриса.

— Стоп, — замахав руками Деніель. — Який ще гулабджамун? Бланманже.

Адель зробила круглі очі і відчайдушно закивала голівкою:

— Так-так. Я зрозуміла.

Однак наступні п'ять прогонів поспіль вона перебрала всі можливі поєднання складів: блум, бджам, женж.., доводячи режисера до сказу, але в бланманже склади так і не склалися.

— Може мені проспівати: монпансьє? — запропонувала Адель.