Розділ 4. Соколик

Розділ 4. Соколик

Любов реготала голосніше за всіх, коли зрозуміла, що її, масажистку, прийняли за ворожку.

— Такого зі мною ще не траплялося. Щоправда, одного разу з кур’єром переплутали. Було таке. Але тоді швидко з'ясувалося, що до чого.

Вона залишила візитівку на випадок, якщо послуги масажиста все ж знадобляться, і пішла. Як з'ясувалося, на неї вже чекали в сусідній квартирі.

— Це мені в СМС-ці останню цифру переплутали, — пояснила вона, прощаючись.

Новоприбула гостя, дочекавшись, коли попередню проводять геть, взяла ініціативу в свої руки. Відчувалося, їй не дуже припало до душі, що атмосфера запанувала несерйозна. А ось Ксенії, навпаки, подобалося, що Женька ледве стримує посмішку, згадуючи про курйоз. Може, і до слів ворожки поставиться з іронією, а не сприйме, як інструкцію для виконання.

Провісниця запропонувала розташуватися за столом. Дістала з сумки свічки чомусь різної товщини і довжини і свічники у формі потворних фігурок. Потім розставила в зрозумілому лише їй порядку і скомандувала:

— Вимкніть світло.

Женька виконала команду. У темряві ворожка один за одним запалила воскові недогарки. Її обличчя і так не відрізнялося добродушністю, а в нерівному світлі свічок почало здаватися взагалі зловісним. Великий ніс, глибоко посаджені тьмяні очі, запалі щоки. Цього було достатньо, щоб чутлива сестра втратила свій несерйозний настрій і перейнялася моментом. Вона сіла навпроти провісниці і завмерла в очікуванні подальших дій. Ох, Женька, Женька.

Ксенія прилаштувалася в торець столу, уважно стежачи, як ворожка маніпулює картами. Вона тасувала їх на різний манер, а потім різким рухом розсипала по столу віялом.

— Вибери три, — проскрипіла, звертаючись до Жені.

Та потягнулася, але щойно доторкнулася до однієї з карт, провісниця різко накрила її руку своєю. Сестра аж зіщулилася від несподіваного дотику кістлявих пальців.

— Що хочеш дізнатися? — запитала ворожка, нахиляючись вперед.

— Коли зустріну судженого, — відповіла сестра ледь чутно.

Віщунка перевернула вибрані Женею карти і багатозначно хмикнула:

— А ось і твій соколик.

На одній з картинок дійсно був намальований чоловік. Щоправда, назвати його «соколиком» у Ксенії б язик не повернувся, скоріше бараном. На голові чоловіка красувалися роги.

— Оскільки я цю карту вибрала, це означає, що скоро зустріну судженого? — Женька з острахом зиркнула на рогатого.

— Скоро, — кивнула ворожка і тицьнула пальцем в іншу карту. — Бачиш, колесо? До швидкого побачення.

— Завтра? — хотілося конкретики сестрі.

— Залежить від того, як колесо повернеться, — відповіла ворожка туманно, як всі представники її шарлатанської професії. — Може, і завтра.

Женька трохи підбадьорилася, але ворожка прибила фразою:

— Ой, ластівонько моя, бачу, може твій сокіл полетіти.

— Як це полетіти?

— Подивися, — палець провісниці торкнувся третьої карти. — Розлучниця.

З картинки на присутніх дивилася дама з мечем у руках. З одягу на ній була лише східна чалма. Спасибі, хоч якусь червону ганчірку в руки дали прикрити інтимні місця від холоду.

— А це хіба не я? — запитала Женька.

— Ні, — відрізала ворожка. — Розлучниця.

— Чому ні? — не втрачала надії сестра. — Дивіться, все сходиться: це мій суджений, — вона тицьнула пальцем в рогатого, — це я, — вказала на володарку чалми, — а це наше побачення, — кивнула на колесо.

— Розлучниця, — залишилася непохитною ворожка. — Ця дама — брюнетка, а ти руда.

Якого кольору волосся у оголеної красуні, видно не було – його приховувала чалма. Євгенії залишалося лише повірити на слово.

— Але ти, лебідко моя, не сумуй, — провісниця подалася вперед, наблизивши обличчя впритул до сестри. — Є один спосіб, як розлучницю відвадити. — Вона полізла в кишеню і дістала невелику шифонову хустку сумнівної чистоти, в декількох місцях схоплену англійськими шпильками. — Неси золоту каблучку. Треба пропустити хустку через неї.

— У мене немає золотої, — знітилася Женька.

— Точно ні?

— Ні. А може, цирконієвий браслет згодиться?

Цирконієвий ворожку явно не влаштовував. І вона одразу ж втратила до Жені всякий інтерес, переключивши всю увагу на другу клієнтку.

— Красуне, виручай подругу, неси золоту каблучку.

— У мене теж немає, — відповіла Ксенія.

— Ай, канарочко, не добре обманювати, — прицмокнула ворожка.

— Хоча, якщо сильно треба, можу знайомому дільничному зателефонувати, він підвезе.

Як Ксенія і очікувала, слово «дільничний» подіяло на провісницю чарівним чином.

— Ну, немає то й немає, — сказала вона, швидко загасивши свічки.

Ксюша ледь встигла включити світло, як ворожку вже і вітром здуло.

Женя не могла заснути пів ночі і сестрі не давала. Сеанс ворожки справив на неї не заспокійливу, а прямо протилежну дію. Але Ксенія була рада хоча б тому, що віра Женьки у віщунів та інших ясновидців серйозно похитнулася.

— А знаєш, — зізналася сестра, — я навіть рада, що ворожка шарлатанкою виявилася. Все-таки той чоловік, з її карти Таро, він такий... бррр. Я, звичайно, розумію, що картинки на картах умовні, але все одно якось неприємно було, що вона того виродка моїм соколиком називає. Я собі судженого зовсім іншим уявляла. У нього теплий погляд і веселий кучерявий чуб.

Все ясно. Сестра таки запала на хлопця з четвертого фото.

— Женю, це була комп'ютерна графіка, — нагадала Ксенія.

— Так, я розумію, — зітхнула вона. — В реальності, напевно, таких хлопців і не залишилося.

— Яких? З кучерявими чубами?

— Та ні. Таких романтичних і надійних. Щоб як у пісні: 

До тебе лину я крізь моря

До тебе світлом

Я до тебе вітром

Крізь океани добра і зла...

— Так, гарна пісня, — погодилася Ксенія. – Але це ж жінка співає, Світлана Тарабарова.