Розділ 7

За сніданком

Я пройшла вперед і привіталася, схиливши голову. Не знала, куди маю йти і де сісти. Пані Ґаруна робила вигляд, що не знає мене, і я була вдячна їй за це, не слід завчасно розкривати наше з нею знайомство.

- А! – побачивши мене, скрикнув Лонг, підвівся і підійшов до мене. – Псевдонаречена! Як ти? Дошкутильгала до їдальні? Як очі?

Я згадала, що повинна відчувати біль, тому тихо прошепотіла, вдаючи страждання:

- Погано.

Лонг злорадно посміхнувся, але перед пані Ґаруною неначе пожалів мене, промовив:

- Нічого, незабаром мине. Я бачу, карліна вже вросла в тіло. Гм. Швидко. Проходь, сідай. Даян ось-ось прийде. До речі, чому ти говориш? – запізніло спитав він. - Заклинання мовчання я не знімав!

Я мовчала. Він взяв мене за руку, і я аж смикнулась від омерзіння. Дроу вдав, що не помітив цього, провів мене до столу. Я сіла на місце і з полегшенням зітхнула.

- Даян зняв заклинання, - аж тоді відповіла.

Лонг здивувався.

- Ти була в Даяна? І він не прогнав тебе?

- Прогнав! – почулося від дверей. – Її рот говорить багато мерзенних речей, як ти й попереджав! Тепер я жалкую, що зняв заклинання. Але хай вже буде, мені байдуже! Мамо!

Даян нарешті побачив і усвідомив, що за столом сидить його мати, і швидким кроком підійшов до неї, опустився на коліна біля ніг, взяв за руки.

- Ти встала? Це диво! Я такий радий! Тобі вже краще? – чоловік щиро зрадів тому, що мати вийшла до сніданку.

Очі Даяна сяяли ніжністю й любов’ю, і я подумала, що дроу здатний і на інші почуття, крім роздратування, злості й гніву.

- Мені стало краще, - підтвердила пані Ґаруна. – Я вирішила почати жити, а не животіти. Тепер займуся замком, господарством і собою.

- Я щасливий це чути, - Даян поцілував матері руки. – І маю намір відсвяткувати це! Тобі, мабуть, ще важко, тому зробимо спокійні тихі посиденьки в сімейному колі! Я запрошу Корнанду і Таміра. Ти не проти?

- Звичайно, ні, - посміхнулася пані Ґаруна. – Якраз представиш їм свою наречену, - жінка поглянула на мене. – Як тебе звати, дитино?

Даян спохмурнів, піднявся й пішов на своє місце.

- Ілона, - тихо відповіла я.

Лонг, який досі сидів спокійно, лише дещо незадоволено споглядав зустріч матері й Даяна, раптом сказав:

- Корнанді це не сподобається. Може, краще не треба? Можна представити Ілону як мою нову фаворитку. Адже якщо Корнанда передумала, то ваш син матиме шанс! Даяне, як гадаєш?

Я не розуміла, про кого і про що йшла мова, але почувши пропозицію Лонга, внутрішньо напружилася. Покидьок не полишає спроб звабити мене.

Даян, розмірковуючи, мовчки дивився на те, як кілька слуг, що стояли біля стіни, заметушилися, накладаючи в тарілки страви та наливаючи напої. Потім промовив:

- Слушна думка. Корнанда не відмовила мені, просто сказала, що подумає. Якщо я зараз вже буду з нареченою, це характеризуватиме мене не з кращого боку, чи не правда? Але твоєю фавориткою? - він похитав головою. - Ні! Незабаром ми поїдемо до короля Хлобена і повеземо Ілону. Тоді я зватиму її нареченою, як не крути. Чутки про ваші можливі стосунки, хай і в межах цього замку, будуть не на мою користь.

От покидьки! Вони розмовляли про мене, як про предмет чи рабиню, вирішували мою долю на раз-два: буде там, поїде туди, стане такою чи сякою... Я стиснула кулаки, сховавши під скатертиною, й зціпила зуби, аби не залаятися вголос.

Певно, пані Ґаруна запримітили мій стан, тому що втрутилась у розмову:

- Ця дівчина може бути моєю протеже, компаньйонкою чи вихованкою. Так, вихованкою найкраще! Тоді все матиме пристойний вигляд.

Даянові сподобалась ця пропозиція, на відміну від Лонга. Він кивнув:

- Це вже краще. І мамо, якщо тобі неприємно брати на себе такий тягар, то ми можемо придумати щось інше. Вона зовсім некультурна, неосвічена й дуже брехлива особа. Але я змушений терпіти її в своєму домі, бо такий закон.

Знову хотілося лаятися, а ще краще смикнути цього дурного дроу за його довгі віслючі вуха і потягати туди-сюди. І знову я змовчала. Буду хитрішою.

- Ні, мені зовсім не важко, - м’яко посміхнулася жінка. – Я займуся її вихованням, і це відволіче мене від різних непотрібних думок.

- А як зі знаком? Що сказав старий з Копалень? – спитав Лонг, починаючи їсти.

- Старий Хлобен сказав, що його останні дослідження все ж таки довели: знак знищити неможливо. Вона моя наречена по закону сонцесяйних дроу. Аж поки король біля порталів не випробує її, - зітхнув Даян.

Він, нарешті, вперше за весь час сніданку, кинув на мене погляд, бо досі ретельно уникав цього. На його обличчі з'явився дивний вираз: роздратування вперемішку з задумою.

- Всі попередні наречені гинули, загине й ця! – впевнено проговорив Лонг. – Знак і поява чергової псевдонареченої – не причина рвати стосунки з Корнандою. Вона гарна пара для тебе!

Аж тепер я почала дещо розуміти. Ця Корнанда, про яку говорили, певно, дівчина Даяна, якій він запропонував одружитися. А вона попросила часу для роздумів. Чому? Якщо між ними кохання, то тут і роздумувати нічого. Я замислилася. То Даян кохає її? Чомусь було неприємно про це дізнатися. І про дівчину, і про можливі палкі почуття Даяна до неї. Що з тобою, Ілоно? Ти вживаєшся в роль нареченої? Аж смішно. Він такий же покидьок, як і Лонг! Ставиться до мене, як до рабині. Втім, я і є безсловесною рабинею нині. Гм. Поки що.