Розділ 6

Руки і груди

До вечора я не виходила з покоїв. Мала обдумати всю ту інформацію, яку почула від пані Ґаруни. Я бовкнула їй про стратегічне планування просто тому, що воно прийшло мені в голову, коли я перераховувала всі незрозумілості й таємниці, які навалилися на мене величезною купою. А тепер подумала, що це дуже гарна ідея. Покроково, одну за другою я буду розкривати таємниці цього дивного світу, щоб вижити. А оскільки я виявилася тісно пов’язана з долею дроу Даяна, то всі його негаразди стосувалися й мене.

Хай там як, а втікати я справді передумала. Нікуди. Куди б не поткнувся, скрізь підземелля, печери, тунелі, лабіринти... Сам чорт ногу зломить. Це ж не поля, ліси чи гори, які, в принципі, були мені просто відомі й знайомі. А під землею я ніколи не бувала, тут зовсім не так, як на поверхні. Це ще добре, що я не маю якоїсь відповідної фобії! Боязні підземель, наприклад. Чи печер.

Мене турбували зараз лише дві речі: Даян, який мав ось-ось повернутися, і... Лонг. Король зі своїми магічними смертоносними загрозами був далеко, тому я розглядала нині лише ті проблеми, що клубочилися близько біля мене.

Лонг мені не подобався. Я відчувала якусь гнилинку в ньому, якусь нещирість та показні байдужість до мене і прихильність до брата. Він сам поступився королівством на користь вигнанця і нелюбого сина короля, запропонував правити і бути головним. Гм. Так не буває. 

Як я зрозуміла з розповіді пані Ґаруни, звичаї тут середньовічні, якщо й не гірші. Кожен вигризає собі місце під сонцем, гм, під Медузосвітилом, а тут прямо благодійничок з’явився! А коли брата немає, то до його нареченої клинці підбиває! І знущається, сволота, з мене. В смислі, з нареченої. Добре, що в мене проявилася така цікава властивість, і я можу знімати собі біль. А якби цього не було? Та я не могла б і з ліжка встати! Валялася б зараз і стогнала, корчачись від болю.

До речі, в коридорах чувся незвичний шум, мабуть, всі заметушилися під чуйним керівництвом пані Ґаруни, тому сьогодні я вирішила не виходити з покоїв, щоб зайвий раз не мозолоти очі Лонговим наглядачам і шпигунам. А що такі є, я навіть не сумнівалась. Тим більше, те, що пані Ґаруна стала на ноги й почала командувати, може не сподобатися чи Лонгу, чи тому, хто навмисне підтримував її пригнічений стан. Треба бути дуже обережною.

Я до вечора простирчала у своїх кімнатах, нудьгуючи. І Коста, до речі, ні разу не забігла! Теж дивно. А як же наказ пані Жозіки?

От я дурна, треба було якусь книгу з бібліотеки прихопити. Може, щось цікаве б і вичитала. Сподіваюся, ця дівчина, тіло якої я зайняла, вміє читати. Щодо цього брали великі сумніви, зважаючи, як бідно вона була вдягнена і який вигляд мав її батько. Що ж, завтра спробую прокрастися в бібліотеку ще раз.

До самого вечора я спостерігала з вікна за Медузосяйвом, як назвала пані Ґаруна місцевий замінник сонця, за далекими будинками, які великими черепахами розкинулися навколо замку...

Зранку знову прийшов ненависний Лонг. Традиційно знерухомив мене, роздягнув і зайнявся, як він сказав, руками й грудьми. Біль був дуже сильним. Чомусь здавалося, що в стократ сильнішим, ніж учора чи позавчора. Я заплющила очі, з яких потоками лилися сльози, капаючи мені на ті ж груди, над якими нещадно знущався дроу. Хоча для нього, мабуть, це було не знущання, а повільне накручування і збудження самого себе. Безсоромник!

Дроу повільно проводив пальцями по вигинах мого тіла, впорскуючи магічні голки карліни під шкіру, і аж млів. Гладив руки, плечі, переходив до пальців, торкався кожного. Його дихання пришвидшилося, я бачила, що чоловік ледь стримується, аби не накинутися на мене. Мабуть, щоб відволікти себе від фантазій про мене, він заговорив:

- Я зробив би тебе своєю наложницею. Правда, в мене їх і так багато, але тобі виділив би окреме й особливе місце, ти могла б гарно їсти, м’яко спати, дарував би тобі подарунки... Даян все одно не оцінить краси твого тіла. Обличчя так, воно потворне, та то дарма, прикриєшся чимось, - він кинув погляд на моє лице і, певно, побачив повні ненависті й болю очі.

Це трохи протверезило Лонга. Але він все одно не забрав своїх колючих рук від мого тіла, гладив груди, спину, плечі, сіючи пагони карліни, але от мову свою трохи змінив. Тепер це були погрози.

- Батько знищить тебе. Наші з Даяном магічні вправляння ніщо порівняно з його силою, яка зросла в багато разів після розділення. Та й Даян покористується і кине. Станеш іще однією скульптурою в наших коридорах. Бачила? Його остання пасія, може ти чула, Маруна? Вона теж мала гарне тіло. І була дуже чуттєва й ненаситна! Мені подобалося проводити з нею час. Але вона була трохи... е-е-е... простувата. Швидко набридла. Принаймні мені. Ти не така, я ж бачу. Я можу допомогти тобі. Будеш жива, Даян не буде проти. Він лише зрадіє, що не треба їхати до батька.

Лонг провів рукою по моєму плечу, просто по тому малюнку сонця і сердець, і його раптом затрясло, очі закотилися і він... впав на підлогу.

Це було так несподівано, що я навіть забула про біль. Стояла там, як стовп, знерухомлена й безмовна, а в моїх ногах лежав зомлілий дроу. От халепа! І що ж робити?

Схоже було на те, що Лонг давно вже закінчив свої магічні малювання, бо груди, спина та руки, в які він запустив карліну, боліли немилосердно, але продовжував гладити моє тіло просто так, задля власного задоволення. От покидьок! Збоченець! І що, я тепер стоятиму тут увесь день, чекаючи, поки він отямиться?