6.2

Мовчу кілька секунд, перетравлюючи почуте. Плани. Ускладнює. Змінити. У Сент-Клера ці слова звучать небезпечно спокійно.

— Що саме ускладнює? — зрештою не витримую. — І чому я маю залишатися тут? Де решта дівчат?

Запитання сиплються одне за одним, я навіть не намагаюся їх стримати. Сент-Клер не перебиває. Дає мені виговоритися, виплеснути емоції й шок, і лише тоді відповідає.

— Решта учасниць перебувають у королівському палаці. Під постійним наглядом. Щоб забезпечити учасницям рівні умови, — сухо каже він. — Палац — місце шпигунів. Там спостерігають за кожним рухом, кожним словом, кожним поглядом. Усі вчинки кандидаток фіксуються й доповідаються його величності.

— А в мене, виходить, тепер особливі умови? — примружуюсь.

— Принаймні поки не зрозумію, що з тобою відбувається.

Я скривлююсь. Пересмикую плечима.

— Наче звірі в клітках зоопарку.

— Це робиться для блага, — продовжує Сент-Клер, не реагуючи на сарказм. — Щоб зрозуміти поведінку кандидаток у природних умовах. Тиск, конкуренція, інтриги — усе це показує справжню суть. Навіть те, як вона взаємодіє з челяддю. Королева не може бути безпричинно жорстокою чи несправедливою. Як вона ставиться до слуг, так ставитиметься і до народу.

Я зводжу брови й, подумавши секунду, фиркаю.

— Тоді я обома руками за те, щоб залишитися тут. Не хочу бути експонатом, який розглядають під лупою.

Він усміхається. Ледь помітно, кутиком вуст, але я це помічаю.

— А ти не думаєш, — запитує спокійно, — що я теж шпигун? І так само доповідатиму королю.

Знизую плечима.

— Ви зацікавлена сторона. Якщо й шпигуєте, то точно так, щоб я потрапила до палацу, а не вилетіла з відбору на першому ж кроці.

Сент-Клер затримує на мені уважний погляд.

— Ти дуже уважна, Іво, — каже після паузи. — Запам’ятовуєш більше, ніж здається. І мені це подобається.

Я вже відкриваю рот, щоб відповісти щось їдке, але раптом згадую про інше. Про тьмяну пластину. Про тепло під шкірою.

— То що показав індикатор? — питаю тихіше. — Ви так і не сказали.

Він знову серйознішає.

— На тобі є чужий ментальний вплив.

Серце робить дивний глухий стрибок.

— Який ще вплив? — кусаю губу. — Я нічого не відчуваю.

— І не повинна, — відповідає Сент-Клер. — Проблема не в тому, що ти його не відчуваєш. Питання в тому, звідки він з’явився і яку мету має. Його природа незрозуміла. Ти з самого початку перебувала під моїм наглядом.

— Чим це мені загрожує? — питаю обережно.

— Не турбуйся. Тобі — нічим, — каже він після короткої паузи. — Швидше за все.

— Швидше за все, але не точно?

Він зітхає.

— Добре. Тобі нічим.

Я мовчки ковтаю повітря. Несподівано холодне. Пальці самі стискаються, ніби шукають опори.

Сент-Клер підводиться з крісла, підходить до високих полиць і дістає кілька товстих книг. Ставить їх мені до рук. Я ледь стримую охкання — вага відчутна.

— Прочитай, — каже. — Ознайомся з усім, що тут написано про ментальний вплив. Думаю, тобі буде корисно дізнатися щось нове й самій розібратися. І питань ставитимеш менше.

— А урок? — бурмочу, балансуючи зі стопкою.

— Це і є урок, — підтверджує він. — І домашнє завдання. Можеш бути вільна.

Я вже майже дістаюся дверей, відчиняю їх ногою, бо руки зайняті книгами, коли в спину долітає:

— І відпрацюєш реверанс.

Я зупиняюся на мить, ледь стримуючи скреготіння зубами, і виходжу, притискаючи до грудей важкі знання, від яких, здається, вже нікуди не подітися.

Від авторки

Мої любі 🤍

Ця книга планується як невелике оповідання, і буде повністю безкоштовною, тож ваша увага й підтримка єдина моя зарплатня й винагорода.

Для мене воно дуже особливе. Я писала його з теплом і щирим бажанням поділитися історією, яка народилася в серці.

Мені неймовірно важлива ваша підтримка. Будь-яка увага до цієї книги — справжня розрада для мене. Лайк — це кілька секунд вашого часу, коментар — кілька хвилин, а для мене це знак, що історія знайшла свого читача, що вона відгукнулася.

Я буду безмежно вдячна за кожне слово, кожну реакцію і кожен погляд, зупинений на ній. 

З любов’ю — ваша Олеся ❤️