Організація

Коли мішок зняли, Михаїл побачив, що знаходиться в невеличкій кімнаті без вікон. Напевне підвал. Навпроти сиділа Анна.
- Де Сірка? Що з нею? - перше, що запитав він.
Анна здивовано підняла очі.
- Ну, Марія. Що ти з нею зробила?
- А що ти з Ісусом зробив? І навіщо вона тобі? Хочеш світ врятувати?
- Просто непокоюсь.
- З нею все нормально.

- Чому я тут? Це ти витягнула мене звідти? Навіщо?
- Сподобалось там? Хочеш повернутись? - посміхнулась Анна.
- А яка альтернатива?
- О, це вже ділова розмова. Альтернатива і вибір завжди є. Чи майже завжди.
- В мене нема. Я повинен жити за заповідями Ісуса, жити як він.
- Так це ти вже попробував. І побачив результат, до чого веде ця дорога. Залишилось лише вмерти як він.
- Я готовий і вмерти. Зате в мене буде вічне життя на його землі, з праведниками, - пафосно заявив Михаїл.
- Думаєш йому сподобається твій результат? Та над ним насміхатимуться, якщо він визнає тебе своїм і цим підтвердить, до чого веде слідування його заповідям.
 
- А що ж ти мені порадиш, принципам Диявола слідувати? - з викликом мовив Михайло?
Анна розсміялась: - А ти хоч знаєш в чому ці принципи?
- Ну як же... - почав Михаїл і зупинився. Він ніколи над цим не задумувався, та й не знав, чи вони взагалі є десь сформульовані. - Ісус - добро, Диявол - зло, - закінчив він не так впевнено.
- Ну і багато ти добра зробив, слідуючи заповідям Ісуса? Що доброго і кому ти зробив? 
Михайло мовчав, намагаючись знайти потрібні аргументи. Він якось ніколи не аналізував свої вчинки в розрізі добро-зло. Лише слідкував за тим, відповідають вони заповідям Ісуса, чи ні. Ніби це було само-собою, аксіомою, що слідування Ісусу є добром.

- Спровокував людей на хуліганство і погром храму, - почала допомагати йому Анна. - В результаті ті отримали свою долю добра в вигляді поліцейських дубинок, арештів і штрафів. 
- Вони зазнали переслідувань за правду, а це є добре, - відповів Михайло, - бо таких Царство Небесне.
- Ну добре, хуліганство і погроми є правдою і добром. Що ще доброго ти зробив?
- Я не противився злу насильством, підставляв другу щоку.
- І кому від цього якесь добро? Тобі, чи тим, хто знущався над тобою?
- Мені, бо я буду з Ісусом, я слідував його заповідям.
- Багато ж ти добра зазнав, слідуючи їм, - з сарказмом сказала Анна. - Але нехай, приймемо, що це для тебе є добром. А для інших, кого ти провокував своєю поведінкою на насильство і знущання? Задля ілюзорного добра собі ти, виходить, спричинив зло багатьом. Якесь егоїстичне це добро.
- Ти займаєшся демагогією і маніпуляціями, - Михайлу не хотілось продовжувати цю суперечку.

- Ну ладно, а що доброго в закликах все продавати і роздавати жебракам? Не думати що завтра будеш їсти і у що одягатись, а покладатись в усьому на Бога? До чого привело б слідування цим заповідям? Всі стали б жебраками, нічого б не робили і чекали кінця світу і Царства Божого. А якщо не дочекаються? Якщо Бог не хоче кінця його світу? Що тоді станеться? Просто вимре на землі такий вид як гомо ісусе.
- Зате після смерті вони попадуть на землю Ісуса, - не здавався Михаїл.
- І будуть продовжувати займатись цим же і там? Нічого не робити і чекати кінця світу? І хто їх там буде годувати і одягати? Ісус? Навіщо це йому потрібно? Навіщо йому нероби і паразити?

- Ти маніпулюєш, вдаєшся до крайнощів. Але ж живуть люди, трудяться, християнські країни успішно розвиваються.
- А хто  в тих християнських країнах живе за заповідями Ісуса? Вони підставляють другу щоку? Не судять, чекають Божого суду? Не трудяться, чекають Царства Божого?
- А хто казав, щоб не трудитись? Павло навпаки проголосив: "Хто не трудиться - той не їсть".
- Так за заповідями Павла треба жити, чи Ісуса? - очі Анни азартно заблищали.
- Хіба ж між ними є протиріччя?
- Скажи мені де Ісус казав, що треба трудитись? Він орієнтував на протилежне говорячи, що птахи небесні не орють і не сіють, а Бог їх годує, і лілію польову Бог одягає краще ніж Соломон одягався.

- А чим твій Диявол кращий? - Михаїл вирішив, що кращий метод захисту - це напад.
- А коли я щось про Диявола казала? - здивовано глянула Анна. - Це ти його весь час згадуєш. До речі, чому?
- Я не хотів навіть про це говорити, але і в Диявола є своя планета, куди він відбирає людей, які йому підходять. Тож для вічного життя треба відповідати  критеріям або Ісуса, або Диявола.

- О, так ти і  це знаєш, - здивувалась Анна. - Звідки?
- Був я там, але повернули, бо не підійшов жодному з них.
- Якби кожен, хто не підходить повертався...
- Я не кожен, - з гордістю в голосі сказав Михаїл. - Так чому я тут, і хто ви такі?
- Ми ті, хто не хоче рівнятись ні на Ісуса, ні на Диявола.
- А ви знаєте куди такі попадають?
- Знаємо. Нікуди. Тобто в Архів.
- Ого, а ви то звідки це знаєте? - здивувався вже Михайло.
- Ти не єдиний, хто звідти повернувся за сотні чи тисячі років.

- І ви свідомо відмовляєтесь від вічного життя?
- Ми відмовляємось від вічного життя з Ісусом чи Дияволом.
- Але ж іншого варіанту нема! - майже вигукнув Михаїл.
- Поки що нема, але скоро буде, - загадково сказала Анна.
- Що буде? Ще одна земля? Для тих, хто не підходить цим двом?
- Не для всіх, хто не підходить. А тільки для тих... - Анна замовкла.
- Хто у вашій секті, - здогадався Михаїл. - І що у вас за секта? І якими принципами ви керуєтесь? І які цінності розділяєте? І чому впевнені, що скоро буде для таких нова земля?

- Багато питань. Але відповіді ти на них отримаєш тільки тоді, якщо вирішиш бути з нами.
- Ти пропонуєш мені кота в мішку. Притому за дуже високу ціну. За моє вічне життя.
- Ніби воно в тебе вже є, - посміхнулась Анна. - Але може бути. А там тобі нічого не світить. Та ти й сам це вже зрозумів, але не хотів визнавати, бо не було альтернатив.