Падіння

Михаїл з подивом спостерігав як процес, започаткований ним, розвивався далі вже самостійно.  Чи то за своєю внутрішньою логікою, чи під чиїмсь вмілим, але невидимим керівництвом. Але впливу на нього Михайло вже не мав. Він став просто символом, прапором. 
Періодично ще з'являвся на сцені, щоб привітно помахати натовпу рукою і сказати кілька загальних фраз, типу: "З нами Бог і Україна!" "Ви - надія і шанс України!" "Ми змінимо країну, бо ми змінились!" 

Чи то державна машина має свій власний інстинкт самозбереження, чи грають роль лише інстинкти людей, з яких вона складається - це питання філософське.
Фактом є лише те, що ця машина, задля свого збереження (чи для збереження свого конкретного складу) запрацювала енергійніше, ніж під час гібридної війни.
В зоопарки, цирки, приватні звіринці і ферми столиці і області полетіли телефонограми з вимогою нікому не давати і не продавати ослів, сховати їх в надійному місці, а в разі чого вбити, щоб не дістались ворогам держави.
На дорогах, що ведуть в столицю почались тотальні перевірки фур і фургонів на предмет наявності в них віслюків. 
Фотографії ослів були розіслані у всі відділки поліції для ознайомлення, розпізнавання і знешкодження. 
В столиці оголошений режим карантину щодо копитних.
На дахах будинків вздовж доріг, що ведуть до храму і урядового кварталу з'явились снайпери з задачею розстрілювати всякого осла, що зазіхне на державний лад України.
Почалися вилучення з аптек обліпихової олії. Але в зв'язку з величезною кількістю даних закладів і тим фактом, що вдома в багатьох людей вже присутня ця загроза державній безпеці, операцію вилучення довелось припинити.
Керівникам державних і приватних підприємств столиці розіслані рекомендації попередити своїх працівників про відповідальність за невихід на роботу.
Всім ЗМІ рекомендовано утриматись від подачі будь-якої інформації щодо запланованої провокації.

Та все ж інформація про очікуване помазання отця Михаїла на пост Президента стала відома всім хто хоч трохи цікавиться  суспільним життям. В основному  завдяки телеканалам "113 Укросія" і "Нюс Швайн", які оголосили цілодобовий інформаційний марафон, приурочений цій події. Та  й деякі інші канали, щоб повністю не втратити своїх глядачів, давали інформацію про Михомайдан.

Вечоріло. Михайло їхав додому, на свою таємну квартиру, що залишалась ще в його розпорядженні. Квартира була записана на зниклого безвісти чоловіка, якого ніхто не шукав, що було надійніше, ніж на жінок, родичів чи друзів. Їхав сам, від охорони відмовився, аргументуючи це тим, що посланцю Бога і Сина людська охорона не потрібна. 
Йому потрібне було усамітнення для роздумів. А подумати було про що.

Михаїл розумів, що його тягнуть на Голгофу і з покірністю плентався в хвості ініційованого ним руху. При будь-якому розкладі результат для нього був цілком передбачуваним і сумним.
При поразці руху його дискредитують і посадять. А при перемозі він стане найненависнішою людиною в країні, бо не зміг дати манни небесної, перетворити воду на вино, нагодувати країну п'ятьма хлібами, і взагалі не виправдав покладених на нього великих надій і сподівань.
 А в тому, що змінити в країні йому нічого не вдасться Михайло був впевнений, бо люди самі не хочуть мінятись, а лише чекають чуда від когось.
 
Найкращим для нього варіантом була б смерть від рук ворогів. Бажано мученицька. І ще до того, як його дискредитують. Тоді він залишився б героєм, що віддав своє життя за народ, за ідею, за справедливість. Тоді він би став прапором нового руху, з яким інші люди йшли б у бій за якісь свої інтереси.
Героєм, символом, прапором не може бути жива людина, це дуже незручно для послідовників. З живим проблем набагато більше ніж з мертвим. Він може дискредитувати себе (а з собою і рух)  якимись вчинками, чи стати некерованим, змінити свою позицію, чи навпаки, опиратись змінам. З мертвими героями таких проблем нема.
Та й взагалі, живому важко відповідати необхідним високим вимогам. Живий може бути лише сином людським, а щоб стати Сином Божим - треба померти.
Але щось робити для реалізації саме цього варіанту Михайлу теж не хотілось. Тож він, як і його знаменитий попередник, сказав: "Хай буде воля Твоя, а не моя" і покірно віддав себе в руки долі.

Ці не надто оптимістичні думки як для лідера руху, що показував стрімкий ріст, перервав поліцейський патруль, що наказував автомобілю Михаїла зупинитись. 
Раніше настоятеля ніколи не зупиняли на дорозі, тож ситуація була для нього новою, незвичною, а тому стресовою.
На вимогу поліцейських показати документи Михайло чесно зізнався, що паспорти його десь вдома, а може в його адвоката, він їх з собою не возить. 
Але тих цікавили якісь права на водіння автомобіля, про що Михаїл взагалі не мав найменшої гадки. Виявилось, що нема і талону техогляду і чогось там в аптечці. А розбите дзеркало заднього виду може свідчити про можливу участь BMW в якійсь ДТП. 
Колишній настоятель з подивом відзначив, скільки  дрібних і непотрібних вимог придумано для звичайної людини, з якими ніколи не стикаються люди його кола. Вже колишнього.

Тож автомобіль вилучили для проведення слідчих дій і до вияснення ситуації з документами.
Вилучили також пістолет Форт, на який теж не виявилось документів. Крім того в протоколі вилучення було відмічено, що в магазині не вистачає двох патронів.

Всі ці процедури Михайло переніс стійко, зі спокоєм приреченого.
Коли поліцейські поїхали він опинився на дорозі один, не знаючи, як йому добратись додому. Про громадський транспорт Михаїл нічого не знав, а пішки йти було далеко. Крім того й телефон його чомусь не працював. Можливо розрядився. А може була й інша, менш тривіальна причина. 
Та й взагалі, брати від когось таку важливу річ як телефон в якості подарунка - недопустима безпечність. Краще вже обвішатись мікрофонами і камерами і транслювати все це прямо на Ютюб. Так може хоч лайки заробиш.