Злет.

Отець Михаїл розумів, що людині  для повного щастя мало лише підставляти другу щоку. Що потрібні і більш активні вчинки. Розумів це, напевне, і Ісус. 
Тож вигнання торгашів з храму, ініційоване настоятелем, і було тим необхідним елементом, якого не вистачало людській душі.

Грабежі, руйнування, погроми -  найбільш приємні для людини заняття. А особливо коли вони здійснюються масово, в великих масштабах. Саме вони є найпривабливішою частиною всяких війн, бунтів, революцій. От де по справжньому проявляється колективістська природа людини. От коли людина по справжньому почувається вільною і щасливою.

Але в буденному мирному житті  умов для цього  майже нема. А п'янки, бійки, наркотики - лише жалюгідний ерзац, який не дозволяє піднятись людському духу до висот, доступних лише при масових діях. 
Сприятливі умови для грабежів і погромів виникають і при масштабних стихійних лихах, але тут не вистачає такого важливого компоненту  як почуття правоти. 

Нема високої ідеї, яка б освячувала подібні вчинки. А для людини, як істоти духовної, ідейний, моральний компонент є надзвичайно важливими.

В випадку очищення храму від торгашів такий ідейний компонент був. Та ще й освячений авторитетом Ісуса. Тож громити кіоски було не просто приємним  заняттям, а робили це учасники з почуттям виконання важливої духовної місії, що різко посилювало їхній ентузіазм, радість і задоволення від дійства.

Поліцейські прибули швидко і тупцювали на подвір'ї храму, не знаючи як їм поводитись в цій нестандартній ситуації. Все-таки в нас церква відділена від держави, стороннього нападу на храм не було, а духовні практики віруючих, хай і в такій екстравагантній формі, якщо вони не шкодять здоров'ю - то їхня внутрішня справа.

Всякий процес вивільнення енергії почавшись, має тенденцію кудись розвиватись. А колективна діяльність мас піднімає  окремих учасників до вершин духовного звільнення. Свідомість таких просвітлених звільняється від пут і умовностей, нав'язаних суспільством, тобто тими, хто при владі. І з висоти свого духовного підйому вони не бачать жодних причин чому це треба обмежуватись лише торговими кіосками. А розширення свідомості автоматично призводить до розширення сфери їх активності.
Інші, хто ще не настільки звільнив свою свідомість від суспільних пут, намагались стримувати духовно звільнених. Треті ж, розуміючи безперспективність намагань стримати енергію звільненого духу, старались врятувати від знищення хоч щось. Такі хапали ікони, срібні підсвічники, посуду і інші церковні атрибути, які вдавалось схопити і швидко покидали місце подій. Одні з них ловили таксі, інші дзвонили по телефону родичам, щоб ті швидко під’їхали машиною для врятування церковного добра.

Поліцейські намагались силою свого інтелекту переконати духовно звільнених громадян не чинити таких сумнівних з їх точки зору дій, але ті, прикриваючи свої обличчя від поліцейських камер іконами і канделябрами, швидко пробігали мимо тих і покидали територію храму.

Свідомість отця Михаїла не встигала за звільненою творчістю народних мас. Все-таки відчувався консервативний вплив багаторічної роботи священиком. Але і вона на хвилі духовного піднесення росла семимильними кроками. Те, до чого інші доходили інтуїтивно,  настоятель усвідомив лише застосувавши для оцінки подій такий авторитетний і надійний критерій, як позиція Ісуса з цих питань.
 
Чи ж казав Ісус, що в храмі повинні бути ікони, кадила, ризи і інші речі, призначення яких - підмінити справжню духовність цією мішурою?
Звичайно що ні. Більше того, Ісус вважав, що храм повинен бути в серці людини. Та й Бог був чітко й однозначно проти ідолянства в усякій його формі - мальованій, різьбленій, ліпленій, литій...
Усвідомивши це, Отець Михаїл спокійно, з задоволенням і навіть  гордістю спостерігав процес очищення храму не лише від торгашів, але й від ідолянства.
  
Знаючи методи роботи нашої нової поліції, хтось зі священиків чи охорони храму завбачливо викликав  охоронну фірму, по-народному тітушок і Корд, колишній Беркут.  В цих, на відміну від поліції, нестандартних ситуацій не буває. Якщо є кого бити і розганяти - значить ситуація цілком стандартна і задача зрозуміла. 

Першими прибули тітушки. Їм збиратись не довго, одягли білі рукавички для самоідентифікації і готові в бій.
Дійство зразу стало більш масовим,  енергійнішим і веселішим. Частина тітушок зайнялась своєю улюбленою справою, на яку їх власне і найняли. Інша ж частина приєдналась до тих свідомих прихожан, які намагались винести церковне добро з храму, рятуючи його таким чином від знищення. Все-таки в приватних будинках, квартирах і на дачах воно буде в більшій безпеці.

Нарешті прибули кордівці і зразу ж приступили до роботи, не розбираючись, хто  в яких рукавичках і чим тут займається. На голови, спини, руки і ноги активних прихожан і тітушок посипались удари кийків. У відповідь посипались прокльони, лайка, крик і удари підручними предметами, оскільки на підставляння другої щоки тітушки не наймались, а розминка з прихожанами привела лише до виділення адреналіну, і спортивного азарту. 
Загальний азарт передався і беркутівцям. 

Хоча амуніція кордівців більше схожа на космічні скафандри, але вони теж люди, і ніщо людське не чуже їм. Тож на хвилі масового піднесення і ентузіазму деякі з них  взяли участь у трощенні всього, що попадалось під руку. Але це все ж були поодинокі випадки, оскільки трощити голови і ребра співгромадян значно приємніше. Та й готували їх саме до цього.

Нарешті знайшлась робота і для поліцейських. Ті почали надавати першу медичну допомогу потерпілим, яким вдавалось виповзти з побоїща.

Отець Михаїл відбувся порівняно легко. Командир кордівців впізнав його і вивів з гущі подій. Йому доповіли, звичайно, що ініціатором безпорядків був саме настоятель, але суспільний статус Михаїла був поза його компетенцією. Його вчинки будуть оцінювати на зовсім іншому рівні. Тож отця Михаїла провели до його автомобіля і забезпечили вільний виїзд.