Суд

Суд.

Його тягнули  кудись за руки, але суцільна темрява не дозволяла роздивитись хто. Навіть не ясно було, тягнуть вгору, вниз чи в якийсь бік, бо не було гравітації. Не було і прискорення, звідки ж відчуття, що тягнуть? 
Опір середовища? Але і його не відчувалось. "Якась тут фізика неправильна" - подумав Михаїл.
Поступово почало сіріти і появились обриси тих, хто тягнув його. За одну руку ангел, за іншу чорт.
"Ну що ж, значить моя доля ще не вирішена, напевне волочуть на Суд".

Раптом попереду, просто в цій сірій пустоті постали ворота і біля них  чоловік з довгою бородою. "Апостол Петро"- здогадався Михаїл, - "значить прибули".
Чоловік був в формі швейцара. "Дослужився" - криво усміхнувся Михаїл. - "От і стали перші останніми".
При наближенні процесії (чи конвою) Петро привітно усміхнувся, вклонився і відчинив ворота. 

Далі Михаїл пішов сам. Зробивши кілька кроків він оглянувся. Петро проводжав його поглядом, сповненим заздрощів і ненависті.
"От хто щиро хоче кінця світу, щоб припинився цей потік душ і відпала потреба стояти біля воріт" - подумав Михаїл. " А може навпаки, він ще й задоволений і гордиться своєю посадою, бо чим тоді ще йому займатись?"

Після воріт сірий простір поступово почав розділятись на світлий зліва і темний справа. Михаїл пішов по границі. Попереду стояв трикутний стіл, 

гострим кінцем направлений на нього. Зліва сидів Ісус в білій одежі, справа, напевне, диявол в чорній. Його обличчя майже не було видно.
Стілець за третьою стороною стола, якраз навпроти, був пустий. "Напевне для Бога. Але чому він на границі світла і темряви, хіба Бог не повинен бути у світлій частині? Може то для мене? Ні, навряд чи. Тоді стіл був би повернутий стільцем до мене, а не кутом".

- Представтесь, будь ласка, - привітно усміхнувся Ісус.
- Вася, - вирвалось з вуст Михаїла.
Судді здивовано подивились на підсудного. Запала тиша.
- А він мені подобається, - розсміявся Диявол, - і на Суді бреше.
- Навіщо ж питаєте, якщо і так все знаєте? - огризнувся підсудний.
- Процедура така, формальність, - пояснив Ісус. 
- Бюрократи, - виніс свій вердикт Михаїл.
- Треба ж пересвідчитись, що підсудний адекватний, що розуміє хто він, де знаходиться, - виправдовувався Ісус. - Отже, назвіть себе.
- Настоятель Свято-Вознесенського храму отець Михаїл.
- Ой, тримайте мене за ратиці, - диявол завалився від реготу на стіл. - Настоятель, отець... ой не можу...
- Тут нема настоятелів, прокурорів, королів, суддів чи жебраків. Перед Богом всі рівні, - пояснив Ісус.

- А де ж сам Бог? - Михаїл кивнув на пустий стілець навпроти.
- Так я ж своєю жертвою викупив в нього право судити людей. Ну, тих, хто повірить в мене, християн.
- А що тоді цей тут робить, - кивком голови Михаїл вказав на Диявола.
- Так це ж не судилище якесь, а Суд. Повинні бути дві сторони, змагання сторін.
- Я вимагаю відводу суддів, - голос Михайла був рішучим.
- Як це? Чому? - здивовано вигукнули Ісус  і Диявол.
- Конфлікт інтересів, - пояснив підсудний. - Ви не можете бути об'єктивними, неупередженими щодо мене.
- Це ж чому? - не зрозумів Ісус.
- Напевне він натякає на те, що тебе застрілив, а мене машиною збив, - здогадався Диявол.
- Так навпаки, саме тому ми будемо максимально об'єктивними, щоб не було найменшої підозри у зведенні рахунків, - голос Ісуса був щирим.
- Вимагаю присутності Бога, - наполягав Михаїл.
- Як хочете, - знизав плечима Ісус. - Батьку, зайди сюди!

Нізвідки вийшов чоловік в костюмі і сів на пустий стілець. Михаїл остовпів: "Чи не дзеркало поставили навпроти мене?"
Пивний живіт, товста шия, жирна морда, маленькі очі прискіпливо розглядали клієнта. Освітлена частина обличчя здавалась усміхненою, чиновницькою, з затемненої проглядав зневажливий погляд кримінальника. Не вистачало тільки бороди до повної схожості з Михаїлом. А без бороди обличчя було ще менш привабливим, борода надає чоловіку інтелігентності, духовності. 

"Значить правильно Біблія Бога описує, його характер" - з сумом констатував Михаїл. - "Всі начальники чимсь дуже схожі. За образом і подобою Бога створені тільки начальники, а не всі люди".
Він вже пошкодував за свою принциповість. Краще б уже Ісус судив.
Але, з іншого боку, таких людей Михаїл добре знав, багато років він мав з такими справу, з ними  можна домовитись, на відміну від фанатиків типу цього Ісуса.

- Християнин? - невдоволеним тоном запитав Бог. - Так чого викобенюєшся?  Християн Ісус судить.
- Я його там на землі вбив і боюсь що...
- За що вбив?
- Щоб кінець світу не настав.
- Ну, це правильно. Я теж так робив. Ох, ці діти, не подобається, бач, їм мій світ, хочуть по-своєму переробити. Думають, що в них краще вийде.
- І вийде! - з викликом промовив Ісус.
- В мене - так обов'язково, - добавив Диявол.

- А чому ж тоді вони вдвох мене судять? - повторив своє питання Михаїл вже Богу.
- Та це, власне, і не Суд, а Відбір, селекція, якщо по-простому. Вони вирішують до кого з них ти попадеш.
- В Рай чи в Пекло?
- Та які нафіг... Піп, а в таку дурню вірить... - скривився Бог. Але, глянувши на розгублене обличчя Михаїла, продовжив: - Чув про нову землю і нове небо?
Той кивнув, хоч і не розумів, як і всі, про що ж мова.
- Так ось, щоб не псувати мого світу, але й дати можливість дітям погратись, я створив ще такі ж дві землі, але без людей. На одну з них Ісус набирає добрих, лагідних, миротворців, милостивих, гонимих, чистих серцем... ну одним словом вбогих духом. А на іншу Диявол активних, гордих, заздрісних, войовничих, бунтарів, злочинців, революціонерів...  І от кожен з них хоче доказати, що його земля буде кращою.