Судний день отця Михаїла

Був пізній вечір.  Настоятель Свято-Вознесенського храму отець Михаїл їхав додому після чергового "хлібопереломлення" в ресторані "Москіто", що належав меру. Захід був приурочений такій важливій події в житті міста як  злучка мерової сучки Айки з прокурорським кобелем Марсиком.
Як причетний отець Михаїл до даної події? Безпосередньо ніяк, але ж всяке богоугодне діло має право на Боже благословення. 
Та й подія ця не така вже й дрібна, як може здатись декому. Бо символізує вона єдність влади, її спадкоємність.

Раптом попереду на дорозі Михаїл помітив чоловіка. Той з'явився раптово, ніби з неба звалився. Бородач в дивній одежі оглядався навкруги, ніби намагаючись зорієнтуватись, куди ж він попав.
Настоятель натиснув на гальма. Рука автоматично потягнулась до бардачка, де лежав подарований міністром Внутрішніх Справ Форт.

- Ісус?! - не повірив своїм очам Михаїл. - Ти чому тут? Хіба вже кінець світу?
- Так, це Я,- обличчя Ісуса світилось щастям, і через два тисячоліття його пам'ятають.
- І чого прийшов? - невдоволено буркнув Михаїл, дістаючи з бардачка пістолет.
- Радісну звістку приніс, наблизилось Царство Боже.
- І що тепер буде?
- Тепер все на землі перейде під Наше пряме керівництво, під керівництво Бога.
- А як же церква, тисячі служителів, влада, що вони робитимуть?
- Як Я й казав, стануть перші останніми, а останні першими, - радісно мовив Ісус.
Отець Михаїм вистрелив. Ісус завалився на бік: - Чому?
- Людям потрібна віра в Бога, а не Бог, - пояснив Михаїл. - Та й не знає ніхто часу приходу Царства Божого, навіть Син, - добавив з сарказмом.
Отець зробив контрольний постріл в голову.
- Пробач, Господи, мене грішного, - голос настоятеля був щирим, - але ж ми це заради людей зробили, чи не так? - звернувся він до бездиханного тіла.

(Так закінчився шістдесят перший прихід Сина Людського).

Настоятель був задоволений собою як людина, що тільки-що зробила неприємну, але дуже важливу і потрібну роботу. Кінець світу відтерміновується ще на 33 роки. І це завдяки йому, Михаїлу.
Шкода тільки, що ніхто про це не дізнається. Але тим цінніше воно в очах Бога.
Михаїл розслаблено відкинувся на спинку сидіння і насолоджувався швидкістю і вітром за вікном БМВ.
Попереду на дорозі стояла дівчинка з ведмедиком в руках і щось кричала, розмахуючи руками.

Тиснути на гальма отцю було лінь. Дівчинка туди, дівчинка сюди, яка нафіг різниця при тому, що він тільки що світ врятував. Однаково вона загинула б від вершників Апокаліпсису, бо грішна, як і всі. І, напевне, в муках. А так - хрясь, і в раю. Ще й дякувати повинна.

Але в останню мить настоятель різко крутнув кермо. Його думка опустилась з високого на землю і він згадав про бампер, який би довелось потім ремонтувати.

Та все ж повністю уникнути зіткнення не вдалось. Дзеркалом заднього виду з рук дівчинки вибило ведмедика, який покотився по дорозі.
Але чому такий сильний удар? Дзеркало ладно, чорт з ним, однаково БМВ пора вже поміняти на щось новіше, цьому вже років зо два. Колеги насміхаються, кажуть: "Що, втратив милість Божу?".
Але що було у ведмедику, чому такий важкий? Якийсь скарб дівчинки?
Може золото Полуботка? Ні, надто легкий.
Карта скарбів Наполеона? Теж ні, для карти надто важкий.
Може збив когось невидимого? І сіркою чомусь запахло. Невже Диявола?
Ну й щастить мені сьогодні. Не просто світ врятував, а й рівновагу в ньому відновив.

Приємні думки про високе перервав різкий дзвінок мобільника. 
Настоятель глянув на екран і скривився як від зубного болю. Марія. Знов буде питати коли додому повернешся, знов доведеться виправдовуватись надзвичайною занятістю. Як йому все це набридло!
Голос Марії був схвильований. Вона майже прокричала в трубку, що вдома сталась пожежа.
Михаїл почав згадувати, про який саме дім мова. Пуща Водиця? Петрівці? Конча-Заспа? Яснозерне? Козин? Ну хіба ж запам’ятаєш всіх своїх дружин і в якому маєтку вони живуть? А була ж думка скласти такий список. Пам’ять вже не та, що в молодості.
- І що згоріло? - мляво поцікавився Михаїл.
- Все! Начисто! І що тепер буде?
- Їдь поки що в монастир, я подзвоню сестрі Анні, щоб влаштувала тебе.
Настрій настоятеля різко покращився. Хух, нарешті позбувся цієї надокучливої Марії.
Ще й так дешево.
Виключно вдалий сьогодні день.

Знов різкий дзвінок примусив отця здригнутись.
"Викину цей телефон і куплю собі з приємнішим дзвінком" - вирішив Михаїл.
Знов ця Марія. Що на цей раз? Кобила здохла?
- Михасю, а чому в монастир? - Марія відійшла від шоку і говорила своїм звичним капризним голосом.
- Така, видно, воля Божа, - настоятель звернувся до свого універсального аргументу, - не випадково ж пожежа...
- Та яка в біса Божа воля! - як завжди не сприйняла цього аргументу Марія. - Просто заснула я з цигаркою, коньяк розлився і ось... Добре хоч Семен, ну, конюх мій, був поряд, то виніс мене, а то б...
"Знаємо ми чому це конюх був поряд" - подумав Михаїл, криво усміхнувшись. "І чому ти дзвониш кожен день, чи не приїду я сьогодні додому..."
- Муся, не богохульствуй і не переч Божій волі, видно Він виришив, що прийшов вже твій час послужити Йому,- впевненим голосом священика промовив Михаїл.
- Ах так! Так ти мене віддячуєш за все добре! То я йду від тебе! От Семен... - вона зупинилась, подумавши, що ляпнула зайве.
"Чи не забагато щастя за один день?" - Михаїл навіть не сподівався, що так добре все вирішиться з цією Марією. "Напевне винесли весь маєток, перед тим як пожежу влаштувати" - з задоволення подумав він.

До втрати маєтку Михаїл віднісся по-філософськи, навіть з гумором: Бог дав, Бог і забрав.
До зради дружини теж: Хай кине в неї каменем хто без гріха.
І взагалі отець Михаїл, як і згадуваний вже нами Ісус з Назарету, був доброю людиною і любив грішників. І грішниць.
Та й як їх не любити. Вони зрозумілі, прогнозовані, керовані, з ними легко, і самого совість не гризе.
І чим більший грішник - тим краще. Найбільші грішники фінансують будівництво нових храмів, куди менші грішники приходять відкуплятись від гріхів. Крім того грішники довірливі як діти. Вони вважають, що Бог швидше прислухається до священика ніж до простої людини. 
Грішникам священик потрібен більше ніж Бог. Бо його можна побачити, з ним можна домовитись.
Церква тримається виключно на грішниках і за рахунок грішників. Бо який же праведник піде туди і навіщо? Та й не лише Церква, а вся людська цивілізація.
Релігія Гріха - найбільший винахід людства, справедливо вважав Михаїл, і був гордий, що і він причетний до цієї величі.
Це вже пізніше політики зрозуміли, що підлеглих треба вибирати не за критеріями фаховості, компетентності, розуму, а треба брати чим побільших грішників (злочинців по-їхньому). Тоді вони керованіші. Але це - винахід Церкви.