Глава 21

Вигляд, який я мала, мабуть потенційно становив загрозу, як радіоактивний ізотоп, тому Бонд відразу ж розіграв виставу, достойної гри акторів імпровізаційного театру «Чорний квадрат».

– Нютка, не повіриш, я тільки вранці прибув до Одеси і відразу ж до справ…

– Я чомусь вважала, що твої справи вирішуються в суді… - посміхнувшись, скривилася я.

– Юридично так, а фактично… -  розвів він руками, - важливі питання, як правило, обговорюються поза межами суду. – Знайомся, це Віолетта Юріївна – адвокат, яка представляє інтереси равликової ферми, щодо якої вирішується спір про стягнення кредиту. Ситуація дуже неординарна і потребує ретельного вивчення…

– Я помітила, як ти досить глибоко досліджував проблему юридичного характеру…

Дивлячись на вродливого і такого далекого зараз для мене Макса,я раптом зрозуміла, що він вже не той хлопець, з яким я зустрічалася раніше. Тепер це впевнений у своїй харизмі чоловік, який вмів зачаровувати усіх дівчат та старших жінок навколо. Його самовпевненість мабуть поширювалася до кордонів Егейського моря, оскільки кожна з тих жінок, що спілкувалася із Максом, почувала себе важливою та особливою.. Але, як виявилося згодом, робив він це не лише для того, щоб самоствердитись перед жіночою статтю, а й для того, щоб використати їх на власну користь.

   Так, Бонд, відкрито залицяючись до керівника апарату суду, в якому він працював, йому вдалося завоювати прихильність Лариси Петрівни, яка в знак подяки дала йому двох секретарів судового засідання та двох помічників, які повністю виконували його роботу. Так само і з адвокатами, в тому числі з Віолеттою Юріївною, в нього була своя, поки що невідома мені, вигода.

Макс в моїх очах набув рис типового самозакоханого мена, який дуже уважно контролював свій особистий час і ані секунди не витрачав на безрезультатну діяльність, оскільки завжди на перше місце він ставив себе любимого. Він легко знайомився та легко прощався, залишаючи в серці зайованої ним жінки безмежне відчуття подяки, такої невиносимої, як наскрізна куля. Якщо б в нього був свій канал на ютуб по пікапу, він би мав мільйонну аудиторію, для якої давав би безцінні поради щодо відносин з жінками: короткий пролог, вулканічна кульмінація та безболісне прощання.

Побути довше в компанії судді та адвокатеси для з’ясування істинної причини їх такої теплої зустрічі, мені не вдалося, оскільки дзвінок Князєва мав здатність застигнути мене у будь-якому куточку нашої земної кулі.

—Анно, ти чому на мої дзвінки не відповідаєш? Якщо ти забула про умови трудового контракту, то я зараз тобі освіжу пам'ять…

Інтонація шефа була підступна, як вимоги Міжнародного ваютного фонду: грошей давали небагато, а ось зобов’язань отримував вище неба.

— Перепрошую, була зайнята.  Щось сталося? 

—Так, через дві години летимо в Дрезден. Маю потребу негайно перевірити, як відбувається процес придбання мережі заправок, на які ми здійснюватимо поставку нафтопродуктів, а ще…

— Зрозуміло, - вигукнула я і після того, як шеф відключився ( мені так по крайній мірі здалося!), продовжила говорити в телефон, - готуй фужери та презервативи, я вже їду! – і посміхнувшись Максу своєю чарівною посмішкою, залишила його в кабінеті в дещо ошелешеному вигляді.

Я відчувала неймовірне піднесення, наче на хвилинку мені вдалося помститися Максу за його споживче відношення до жінок і коли раптом почула в телефоні питання Князєва «То що там з контрацептивами?», то мою радість миттєво захлинула хвиля сорому!

Через годину я вже сиділа у зручному кріслі комфортабельного позашляховика поруч із Князєвим, який тримав кермо авто, наче крихкий свіжоспечений рогалик, обережно та ніжно. Зазвичай, шеф останнім часом надавав перевагу водієві, щоб відповідати статусу заможного бізнесмена, але на цей раз він вирішив свою поїздку в Дрезден залишити, по можливості, в таємниці.

Його шалена їзда вулицями міста викликала в мене на диво приємні відчуття, що розбурхували кров в середині. Ех, як мені не вистачає моєї власної машинки! За декілька хвилин ми прибули до аеропорту, де на платній парковці нас зустрічав Шилов, який спілкувався суто із босом, повністю ігноруючи мою присутність. Відчуваючи себе зайвою, я вирішила відійти в сторону і зателефонувати Нінці, щоб попросити її доглянути за кошаком у мою відсутність. Поки я проводила інструктаж, мій погляд мимоволі зупинився на одній крутезній тачці, яка ефектно виблискувала на вечірньому сонці. Завершивши розмову, я хотіла сфоткати красуню на колесах, як раптом до машини підбігли її власники: барбіподібна білявка та чоловік у беййсболці та в темних окулярах.

– Котику, дякую тобі за такий щедрий подарунок! Це так несподівано для мене, - прощебетала красуня, в якої пшеничне волосся гарним каскадом спадало на спину та обличчя якої мені здалося знайомим…

– Я знав, крихітко, що тобі сподобається, - задоволено промуркотів чоловік.

Його голос мене вразив до глибини душі… Невже це він?! Мій батько?

– Тато! – заволала я на весь голос. На декілька секунд мене ніби паралізувало, батько теж виглядав розгубленим, оскільки його застигли зненацька. Але неприємним було ще те, що його обраниця була лише на пару років старша за мене і працювала секретарем в приймальні декана мого універу і яку називали між собою студенти не інакше як «сексвєта», начебто скорочено від «секретар Свєта», але її розкішний бюст та довгі ноги у відвертому одязі свідчили про зовсім інше.