Глава 14

– Я повинен тобі зізнатися в тому, що недостойно повів себе відносно тебе, поки був у відрядженні, особливо після того, що було між нами…

– В смислі? – філіном відгукнулася я.

– Пробач мене, - каже Бонд і відключає телефон.

Я стою ошелешена від розмови і готова розревітися прямо тут на місці. Ледь стримуючи сльози, дістала ще одну сигарету. Але запалити її не встигла, оскільки мені долонями хтось закрив очі.

– Вергопуло, ти коли курити кинеш? – донісся до мене знайомий голос. – Я ж не раз тобі казав, що хочу здорове потомство.

– Макс? – я розвертаюся, як у сповільненій зйомці, прямо обличчям до Бонда, і дивлюся у його кришталеві блакитні очі.

– Не знаю, кохана, як я пережив цей тиждень без тебе! Ніколи б не подумав би, що мені так зірве дах від тебе.

– Але все ж таки, що сталося підступний інтригане? – я схопила його за руку і щосили почала трусити.

Серце збилося з ритму, заборсалося, як цуценя,що потрапило в яму. Не можу не хвилюватися, коли поруч він, не можу залишатися неупередженою, коли кохане обличчя так близько…

– Нютка, я за тобою вже хвилин п’ять спостерігаю, - промовив він, - бачу ти вкрай чимось засмучена.

– Та залік не здала. Ну нічого, - вперто сказала я, - крапля каміння точить. Я за тобою так сумувала, а ти… - ображено опустила голову я.

– І я теж… Я просто місця собі не знаходив, - він різко схопив мене за комір піджака і притягнув до себе, що аж сигарета випала із рук.

Цей жест приємно підкреслював мою залежність від нього: так комфортно знов відчути себе маленькою дівчинкою, міцно притиснутою до широких чоловічих грудей. Я зрозуміла, що таю, як свічка, стікаючи воском…

– То чому ж ти мовчав так довго… - заглядаючи в його «джудлоуські» очі, я боялася почути гірку правду.

– Розумієш, - продовжив він, не випускаючи комір мого піджака, - я засумнівався у твоїй вірності, міцно приревнував і …

– Що? – ледь стримуючи крик, спитала я.

– … прийняв для себе рішення розлучитися з тобою, щоб не робити боляче один одному, з’ясовуючи відносини. Усі ці дні я не знаходив собі місця, намагаючись жити без тебе, і ось коли я випадково побачив тебе таку нещасну зараз біля універу, моє серце ледь не зупинилося. Я вирішив, що це доля!  

– Ну ти Бонд даєш! Дорослий чоловік, а ведеш себе, як мамине хлопчисько! – ображено вигукнула я. – Ти завжди самостійно вирішуєш за нас двох, не беручи до уваги мою думку… - я хотіла вирватися, але міцна хватка Макса, заважала моєму наміру. – Я тобі не зраджувала і не збираюся! Чому ти мені не довіряєш? – на очах вже виступили сльози.

– Пробач, кохана, я справжній ідіот, - він винувато опустив свої очі, - я виправлюся, обіцяю! Просто я від тебе сходжу з розуму, я так тебе люблю! – він притиснув мене до себе і почав буквально осипати гарячковими поцілунками.

Ох, це були ті самі три мільйони поцілунків, які я так чекала протягом тижня, і зараз вони обрушилися на мене розпаленим водоспадом. Від цього неймовірного вихору в мене голова запаморочилася, і я б обов’язково сповзла на землю, якщо б не міцна хватка Макса.

– Нютка, мила, пробач мене! – вимовив він, задихаючись між двома порціями шалених поцілунків. – Поїхали до мене, я вже не можу…

– Ні, почекай, Максе…

Він, ніби на мить потверезів і витріщився на мене.

– Чому?

– Я зараз не можу поїхати з тобою, оскільки мені треба на роботу.

– Почекає твоя робота, а я – ні. Подзвониш шефу і скажеш, що тебе викрали і ти наразі перебуваєш у заручниках.

–Дуже смішно, - скривилася я. – В мене підписаний трудовий контракт. Якщо я допущу порушення, то з мене стягнуть чималенький штраф.

– Тоді подасиш на нього в суд, а я вирішу все на твою користь. Ну  все досить розмов, поїхали! – він потягнув мене до себе в машину.

– Зачекай, Бонд! – я на хвилину зупинилася, дістала телефон і нашвидкуруч набрала повідомлення для шефа, що мовляв затримуюсь в універі і як тільки звільнюся, то відразу ж наберу його. І для заспокоєння душі вимкнула телефон. Що мене чекає далі, краще не уявляти собі… Знаю одне, що зараз згораю від шаленого бажання бути разом з Максом…

Опинившись у квартирі Бонда, на мене відразу ж нахлинули спогади… Як декілька років тому назад я вперше потрапила сюди, де ми тут «як на голках» боялися бути застуканими мамою Макса і все одно попри все насолоджувалися один одним… Тоді, я навіть не могла уявити, що все так зміниться. Зараз ми цілуємся в холлі квартири і обидва плавимося від пристрасті. Навколо нас танцюють язики полум’я і закручуються у шалений смерч захвату.

– Макс, - шепочу я, - а де тепер твоя мама живе? – поцікавилася я про всяк випадок.

– Не хвилюйся, - посміхається він, - мати переїхала у приватний сектор на Слободці, бо не може без землі, весь час щось вирощує, але в основному квіти: троянди, піони, гладіолуси. Розслабся, тільки двоє нас та більш нікого…

Замість ласкавого і обережного коханого мене чекав справжній рішучий завойовник. Він накинувся на мене, як хижий звір, підім’яв під себе і через мить ми вже вчепилися один в одного так несамовито, начебто нас намагалися розкидати у різні боки. Яке ж це неймовірне задоволення відчувати коханого повністю: його тугі м’язи, часте дихання та збудження.