Глава 10

– В смислі? – від його зухвалого нахабства я ледь не послала шефа далеко у… нафтотрубу!

– Ха-ха, - голосно посміхнувся він, - а ти що подумала? – підморгнув він.

Із темних глибин несвідомого відразу ж винирнула вульгарна, аморальна і недозволена відповідь.

– Нічого, - недбало кинула я.

Треба берегти своє кохання, а раптом мені Князєв не сподобається у якості партнера, хоча цей чоловік, ну справжнісінький «андрійналін», від його несподіваних вчинків в моєму організмі виділяється той самий гормон мозкової речовини, що зумовлює прискорення та посилення серцебиття. А Макс – він шикарний, він поза конкурсом. Ох, я така нестійка, і про що я думаю…

– Добре, Анно, не буду тебе більше інтригувати. До мене сьогодні ввечері приїжджає партнер з Білорусі, генеральний директор нафтопереробного заводу разом зі своєю свитою і я хочу, щоб ти мені допомогла під час переговорів.

– Зрозуміло. Що конкретно від мене вимагається?

– Тобі… - зробивши паузу (очевидно сконцентрував увагу на дорозі, оскільки знов відновили свій вояж по місту), продовжив, - нічого особливого не треба робити, просто нейтралізувати одного молодого чоловіка.

Оце так завдання! Я що, схожа на Мата Харі? Буду танцювати перед білоруським гостем екзотичні танці з елементами стриптизу і одночасно виконувати роль розвідника?

 – Андрію Сергійовичу, з чого це Ви вирішили, що я неодмінно впораюсь із цим завданням? А раптом я не зможу відіграти на біс відведену мені роль?   

– Я ані на секунду в цьому навіть не сумніваюся, - хитро, як лис, глянув на мене Князєв, - твої карі очі, чуттєві губи, чарівна фігура… Коротше все в тобі неймовірне! Від тебе, Аню, хто хочеш, втратить голову… - він жадібно обмацав поглядом мій бюст.

Що це було? Хитромудрий план чи щире захоплення шефа моєю приголомшливою зовнішністю? Скоріше, що перший варіант, мабуть планує використати мене для прикриття.

– Дякую за комплімент, але якщо я відмовлюся?

– Ти, звісно, можеш відмовитися, але потім довго будеш шкодувати про це.

– Опинюся знов, так би мовити, на узбіччі життя?

– Ну, можна і так сказати.

Ох, щось не хочеться мені вилетіти з добре оплачуваного теплого місця, враховуючи, що в мене щойно все стало виходити: я потрохи входила в процес, з’явився драйв та кураж. Дуже зручно, коли в тебе добра зарплата, вона дуже впливає на самооцінку, навіть коли твій хлопець – суддя, але все одно приємно відчувати свою незалежність, а це можливо лише у тому випадку, коли самостійно заробляєш собі на життя.

Нічого, так і не вигадавши розумного, я врешті-решт погодилася.

– Чудово, - задоволено потер руки Князєв, - а тепер поїхали пообідаємо! Вже майже третя година дня, а я, крім банки пепсі нічого не пив та не їв. Куди поїдемо?

– Не знаю, але можна Вас дещо попросити? Тільки не обирайте, будь ласка, надто пафосний ресторан, інакше я не здатна буду оплатити рахунок.

Шеф голосно розсміявся. Очевидно моє прохання здалося йому надто забавним.

– Я зацінив твій жарт. Представив на хвилину, як ми вдвох сидимо у якійсь забігайлівці, чавкаємо пельмені і жирно змащуємо їх майонезом.

– Та можна взагалі вуличною шаурмою обійтися, - продовжила я йому в тон.

– Згоден. Отже, проблеми не існує!

– Ну, раз  пішла така розмова і Ви мене пригощаєте, то поїхали туди, де подають чорну ікру. Сто років її не їла, - глянула на нього очима, що плотолюбно заблищали.

— Я її теж давно не їв, - ніби пригадуючи, промовив він.

— Чому? Кому-кому, а Вам взагалі не проблема купити дві-три баночки ікорки, і потім муркотіти ситим котом від задоволення.

— В принципі, так. Але мені осетрів шкода. Вони вимираючий вид.

Я відразу ж замовкла, посмішка зникла. Було дивним почути від цього накачаного багатія, який наче витесаний із дерева твердих порід і раптом такий сентиментальний. В голові  ніяк не складався пазл: як успішний бізнесмен, який досяг вершини (я так думаю не завжди законним шляхом він нагору йшов!) переймається долею гарних носатеньких риб, які безжалісно виловлюють для ресторанного бізнесу.

– Аню, сподіваюся, італійський ресторан тобі підійде?

– Ви серйозно? – не втримавшись, я голосно розсміялася. – Ви питаєте, чи мені підійде? Звісно, що так: мій одяг, як раз «відповідає» дрес-коду ресторану, який пропонує жюльєн та антрекот.

– Хм… Це не проблема! – вигукнув він. – Зараз по дорозі тоді заїдемо в магазин одягу, тим більше, що часу до зустрічі із білорусами все менше, і ти навряд чи встигнеш з'їздити додому переодягнутися.

 В одному із елітних бутиків у центрі міста продавщиці мило посміхаючись, представили мені цілий асортимент весна-літо поточного року, очевидно покупці не часто радували їх візитом.

Шеф, окрім вишуканої вечірньої сукні, наказав мені взяти ще купальник.

– А це ще для чого? – здивовано поцікавилася я.

– Він тобі потрібен для роботи.

– А, ну все зрозуміло: буду збирати перлини в Чорному морі та дресирувати дельфінів, - посміхнулася я йому своєю чарівною посмішкою.