Глава 9

Довгоочікувані вихідні нарешті до мене дісталися. Настрій зранку такий: без визначеного наперед плану, але з надією на крила. Так хочеться поніжитися ще в затишному ліжечку, але для себе вирішила присвятити день таткові, тим більше, що він дуже просив і я відчувала себе злісним боржником перед щедрим кредитором добра та опіки.

Перед візитом батька поборола в собі бажання покурити, щоб не псувати йому настрій. Одного разу на першому курсі папуля застукав мене із сигаретою в зубах біля універу і в його очах було таке глибоке розчарування у своїй доньці, що ледь відбулася тоді суворою доганою, але ризикувати з того часу більше не хотілося.

Доїхала на трамвайчику до будинку, де зараз мешкає батько зі своєю сім’єю, без пригод. Прийшлося сьогодні трохи пустити аванс в розхід: купила для меншого братика Мишка дорогі розвиваючі іграшки, фруктові пюре у скляних баночках, фрукти та шоколадний торт для батьків і пішла в гості без запрошення, ініціюючи несподівану зустріч!

– А це ти… - без особливої радості в голосі промовила Нафіса, - ну проходь, не стій на порозі!

На батьковій дружині красуні Нафісі замість вишуканого ділового костюму був сьогодні коротенький шовковий халатик, перетягнутий поясом, який вигідно підкреслював її тонку талію (диво дивне, після пологів так швидко схуднути!) і лише кислий вираз обличчя псував увесь її чарівний образ.

Я пройшла до кімнати, де у манежі вовтузився Михайлик, такий чарівний солоденький пупсик: пухнастий темний чубчик, великі оченята із зігнутими віями, розові губенята, які він відстовбурчував, а потім складаючи у трубочку, спускав цілий водоспад слини.   

 – Анно, батька немає вдома, в нього знов якісь невідкладні справи! Ой-бай, коли це все закінчиться? – роздратовано промовила вона.

– Сподіваюся, що найближчим часом! Адже у вас таке маленьке янголятко! – я взяла на руки цінний вантаж і поцілувала його в шовковисту щічку.

– Ага, це він зараз маскується під ангела, а так він суцільний монстр, верещить, як скажений! Жодна нянька не витримує із ним!

Я граючись із маленьким братиком, раптом згадала про гостинці, які ледь донесла, як орангутанг зв’язку бананів,  і звернулася до мачухи.

– Нафісочка, забери будь ласка пакети, які я залишила в коридорі, то для вас із Михасиком!

– Ну навіщо ти витрачала гроші? – невдоволено поцікавилася вона.

– Чому? Я щиро від всього серця купила для тебе з татом торт, а Михасику «Розвивашки».

– Ось це, - тицьнула вона наманікюреним пальцем в картонну коробку із дорогим ігровим центром, - містить дрібні деталі! Ти хочеш, щоб Михасик задихнувся?!

– Ні в якому разі! Я люблю Мишка і навпаки довго вибирала для нього подарунок, там вказано вікова категорія, що від нуля років можна гратися!

– Що за маячня! Хто в нуль років грається, їм крім цицьки та пляшечки більше нічого непотрібно!

– Ну так, буде тоді на виріст ігра…

– І цей торт! – перебила вона мене, - це ж хімічна бомба уповільненої дії!

– Між іншим, торт я купляла у дорогій кондитерській, там все готують, як домашнє, із натуральних продуктів!

– Все одно не треба! Я на дієті, твій батько теж… Коротше, забереш його назад!

Оце так приїхала! Батька нема, подарунками не вгодила!

Якщо розібратися, то їжу, що продають у магазинах взагалі їсти не можна, бо майже вся вона містить генетично модифіковані організми та консерванти.

– А батько не казав коли повернеться?

 – Він мені не звітує про своє повернення! Буває таке, що взагалі пізно вночі приходить додому…

– Прикро, - важко зітхаю я.

– Тобі щось від нього треба? Може грошей? – коброю шипить красуня. – Анка, коли ти вже подорослішаєш? Не забувай, що окрім тебе, в твого батька ще двоє доньок! Не треба його грузити своїми проблемами, йому і так вистачає своїх!

     Я здивовано дивлюся на мачуху і відкриваю рота, щоб отримати пояснення на її несправедливу репліку, але раптом в моїй сумці оживає телефон.

– Анно, ми що розлучені? – замість привітання донісся до мене грайливий та веселий голос шефа.

От же ж невгамовний ловелас! Нінка вчора показала мені зображення в соціальній мережі, де студентка юракадемії –  Міс-Одеса 2020 хизувалася у мікроскопічному купальнику на яхті і владна рука Князєва твердо лежала на її апетитних сідницях. Саме цікаве те, що фото свіженьке, зроблено буквально декілька днів назад.

– Чому розлучені? – втомлено поцікавилася я.

– Ну ти так тихенько, як мишка, скинула мені свою статтю і пропала, - посміхнувся він в трубку, - а подзвонити, а написати мені? А поговорити?

Так, «а поговорити» в Одесі прийнято, навіть у позаробочий час, можна зовсім не про роботу, головне почесати язика. Хоча підписавши кабальну угоду, я сама себе прирекла на цілодобову працездатність.

– Ну так що? Я заїду до тебе о другій годині дня. Скажи куди?

– Чесно кажучи, Андрію Сергійовичу, я планувала сьогодні провести час з меншим братом. Ось зараз як раз у мачухи в гостях, а після обіду я вже не здатна буду щось робити…