Глава 8

Тато! Зовсім забула йому передзвонити, а він, між іншим, телефонував мені разів п’ять щонайменше. Хотіла ввечері відписати йому, але Князєв повністю затуманив мені мізки.

Забігаючи до свого кабінету нафтогазового бізнес-холу, як змилена конячка, вирішила поговорити з батьком.

– Привіт, татечко!

– Господи, Нюрка! Ти чого на мої дзвінки не відповідаєш? Я вже розхвилювався не на жарт: не дзвониш, не пишеш, не приїжджаєш до нас! Ти взагалі, де пропала?

– Та тут, закрутилася взагалі, - абстрактно відповіла я. – Вчуся, працюю, вільного часу зовсім не маю!

– Ого! Моя маленька донечка вже працює? Нічого собі! А де?

– Та так, ще не зовсім працюю! Поки що стажером в одній компанії, займаюся рекламою.

Зізнатися собі: я патологічна брехуха та обманюю коханих і близьких мені людей. А що робити?  Моє виправдання полягає в тому, що я підписала згоду про нерозголошення інформації стосовно роботи, в тому числі, де я і ким працюю. Хто його знає, що зробить зі мною Князєв з його-то грошима?

– Ясно, ну працюй! А коли до нас із Нафісою приїдеш? Михась росте не по днях, а по хвилинах!

– Не знаю, татечку! Можливо на цих вихідних!

Чесно кажучи, Нафіса десь у глибині душі мене чомусь недолюблює, і коли ми усі разом час від часу збираємося, то вона обов’язково знаходить привід, щоб мене вкусити. 

– Все ж таки, дочка, знайди як-небудь час, - промовляє тато. – До речі, тебе бачили вчора на благодійному концерті в оперному театрі, кажуть ціна на квитки була захмарною. Розвідка донесла, що ти була не одна, а з солідним чоловіком. В тебе з’явився молодий чоловік?

– Ні, тато, ні!

Оу! Тільки цього мені ще не вистачало! Хоча варто було очікувати. Одеса – велике село, і за теорією ймовірності є усі шанси зустріти де-небудь знайомого! Але головне, щоб про це не дізнався Макс! Бо то буде справжня катастрофа!

– Хм… І цей твій супутник він же відомий в місті бізнесмен, так би мовити газовий король! І до того ж неодружений! Це такий шанс, дочечко…

– Тато, не треба…

– Анно! – пролунав над самим моїм вухом командний голос Князєва, що від несподіванки, я аж сіпнулася і швиденько скинула телефонний дзвінок до батька. - Досить теревенити по телефону, вухо відпаде! Підготуй мені швиденько статтю, присвячену чергової річниці компанії «ГазонафтаУкраїна2020» для корпоративного сайту. Зараз треба максимально наповнювати сайт свіженьким матеріалом, бо працівник з PR-відділу пішла в декрет, і робота в цьому напрямку зупинилася на невизначений термін.

– Добре. Тільки надайте мені, будь ласка, усю необхідну інформацію, яку слід відобразити в статті!

– Безсумнівно! – коротко кинув він і вийшовши з кабінету, вигукнув, - ходімо!

Я з повною бойовою готовністю різко підірвалася з робочого місця і хотіла вже бігти жвавим галопом прямо за Князєвим, отримавши блискучу можливість покінчити життя самогубством. Зачепившись за кут стола, я ледве не травмувала стегнову артерію. Між іншим, через цю стратегічну артерію може витекти усі чотири літри за декілька секунд. Цікаво, як вдалося уникнути трагедії?

Зайшовши до його кабінету, мою увагу привернула мапа, що була розгорнута на його столі і була підписана «Нафтогазовий комплекс Ураїни».

Він щось обвів маркером на карті і продовжив:

– Я вважаю, що моя біографія, де народився, годувався та навчався мало кого зацікавить, а ось трудовий шлях саме те, що треба! Свою трудову діяльність я розпочав рано: мої батьки не могли дозволити собі повне утримання хлопця-студента, і тому вже з першого курсу, тобто з сімнадцяти років я влаштувався обслуговуючим персоналом в компанію по дрібній торгівлі зрідженим газом.

– А чому саме туди? – я тихенько включила диктофон в телефоні, щоб нічого не упустити з нашого інтерв’ю.

– Ну, по-перше, нафтогазова промисловість мене цікавила ще зі школи. Я знав, що кількість автомобілів буде постійно збільшуватися і що усі вони потребуватимуть пальне, тому завжди мріяв про те, що буду працювати у сфері виробітку або переробки нафтопродуктів. А, по-друге, мені…

– Дозвольте, - донісся голос секретарки Анжели, яка раптом без стуку увірвалася до кабінету, - дуже перепрошую, Андрію Сергійовичу, але тут начальник юрвідділу Бугайов вимагає екстреної зустрічі із Вами! – її очі буквально світилися, як ялинкова прикраса, очевидно раділа перерваної нашої аудієнції.

– Анжело, ти що не бачиш, що я зараз зайнятий?! – роздратовано вигукнув Князєв, - нехай Бугайов зачекає в коридорі і наступного разу, без попередження не заходь до мого кабінету!

– Вибачте, - тоном слухняної монашки промовила Анжела, і кинувши на мене, наче блискавку, гнівний погляд, повільно вийшла з кабінету.

– Так, на чому я зупинився? – нервово спитав він. – Ненавиджу, коли мене збивають з думки! Звільнив би цю нахабну дурепу вже давно, але за Анжелу попросили дуже впливові люди і я не мав права їм просто відмовити.

Потім він перевів на мене погляд і якось дивно «підвис», як від багатозадачності старий комп і видавши якийсь дивний звук – гарчання тигра поєднане з курликанням голуба, скуйовдивши волосся на голові, продовжив:

– Так ось, із самого дитинства я мріяв стати заможним чоловіком, який міг дозволити собі все беззаперечно і моя дитяча мрія частково реалізувалася!