Глава 2

– Анна Вергопуло,  - гордо відрекомендувалася я, - прошу у Вас вибачення за… я…

– Так, Анна Вергопуло, закрий, будь ласка, двері мого кабінету з іншої сторони, - із неприхованим незадоволенням вимовив Князєв.

– Мені дуже шкода, що так сталося, я ніяким чином не хотіла Вас образити, - не здавалася я. – Дозвольте мені…

– Ні, не дозволю! Вийди негайно з мого кабінету, - зло кинув він, - час вже пішов!!! – торкнувшись мого плеча, пітекантроп намагався обережно «випхати» мене зі свого лігва.

– Та хіба Вам не потрібна у розвиваючу компанію надійна та відповідальна людина, яка буде виконувати усі Ваші вказівки та доручення? – з надією в голосі поцікавилася я.

   Від його доторку по шкірі пробігла хвиля вибухової суміші: ненависть, огида до цього чоловіка і водночас шалене бажання залишитися тут на місці.

– Так вже й всі? - Князєв нахилився прямо до мого обличчя.

   Він стояв так близько, що я могла повністю відчути деревно-пряний аромат його елітного парфуму, а ще гаряче дихання, від якого гнівно здіймалися стальні м’язи.

– Андрій Сергійович, - медовим голоском проворкотіла я, - звісно, що всі… - зробила я театральну паузу, - окрім інтиму! А ще я дуже креативна, відмінно володію англійською мовою та пройшла курси екстремального водіння.

– Анно, я чітко висловив свою позицію, що ти мені не підходиш! Все! Не забирай в мене час, мені і так його не вистачає! – сухо відповів він і опустив свою руку.

   Що ж робити? Нінка мене вб’є! Треба було мовчати, як ягня, коли цей нафтовий магнат з огидним фейсом мацав мої стегна… Нічого, рано ще здаватися, хай битва програна, але ж не війна, і це головне! І саме моя, незламна рішучість, заставила мене діяти далі. Ну ненавиджу я, коли мені кажуть «ні» або «ніколи»! В такі моменти, я зазвичай починаю робити все по-своєму: ось і зараз вирішила, що слід розіграти чистої води концерт. Так, на височенних підборах я різко розвернулася на сто вісімдесят градусів і пішла із гордо піднятою головою в напрямку дверей, і «випадково» перечепившись за власну ногу розстелилася на всю підлогу в його кабінеті. Ха! Цього разу Князєв не встиг мене спіймати, так що грохот був значний, а я прийнялася чесно скулити, плакати і лежати на підлозі в еротичній позі. І в пітекантропа, до того ж, як виявилося, справжнього джентльмена, не залишалося іншого виходу, як надати мені допомогу.

– Анно, як ти? – проявив раптом милосердя Андрій Сергійович.

– Погано, тільки б нічого не зламала! – гортанно стогнала я. Що неможливо було розібрати, чи то я по-справжньому вию від болю чи від еротичного збудження. Хоча від такого страшенного обличчя дуже важко збудитися, хіба що із закритими очима!

– Дай подивлюся, - обережно запропонував Князєв.

         Ха! Боїться знов відгребти від мене, отримавши чергову дозу «компліментів».

– Ой, не треба, Андрію Сергійовичу, - завередувала я, хоча огляд моєї чарівної ніжки входив у мій нехитрий план. Проте, як відомо, не слід швидко на все погоджуватися. 

– Треба, - гаркнув він і взяв ініціативу у свої руки.

      Я, невинно кліпаючи очима, піддалася волі хвиль.

– Хм, - діловито промовив Князєв, - здається таки є невеликий набряк.

– Ой, ой, ой, - відпрацьовувала я до кінця свою програму, і обхопивши шию Князєва, поклала йому свою голову на плече. Мої губи знаходилися майже біля його щоки. Я гаряче дихала, ледве стримуючи огиду.

– Може все ж таки завезти тебе у травмпункт?

Я мовчки кивнула, зображуючи нещасний вираз обличчя та виступаючі на очі сльози. І коли він по телефону дав команду «своїм» людям,  завезти мене до лікарні, я, дивлячись, захопленим поглядом прямо йому в очі, почала розсипати компліменти в його адресу: який він надзвичайний чоловік і при цьому успішний бізнесмен, який в такому молодому віці досяг шалених результатів у сфері торгівлі нафтопродуктами.

Доспівати до кінця свою хвалебну оду про неймовірні якості героя Князєва я не встигла, оскільки до кабінету увійшло два молодика спортивної тілобудови, один з яких підхопив мене на руки і поніс в напрямку ліфту.

 Через годину, коли мені в травмпункті гарно перемотали ногу, я кульгаючи, вийшла на коридор, щоб подякувати накачаному молодику, який приніс мене сюди. Проте він мовчки підняв мене знов на руки і вкинувши до себе в джип з тонованими вікнами, немов пір’їнку, сухо промовив: «Шеф наказав відвезти тебе додому».

Ввечері, коли сонце потрохи сідало за горизонт, я сиділа з Нінкою на моєму балконі, потягували кавусю і жадібно ковтали дим цигарок.

– Ех, Нінка, провалила я операцію, як професор Плейшнер! Не вдалося мені зайняти бажану вакансію у компанії нашого дорогого нафтового магната, - похмуро відповіла я.

– І сміх, і гріх, слухаючи твою історію знайомства з Князєвим хочеться сміятися та плакати водночас, але що тепер робити мені? Директор мого рекламного агентства тепер точно мене вижене, як нездібного, некваліфікованого працівника.

— Так, Нінок, я знаю, як тобі ця робота потрібна, але хто ж знав, що так вийде. Недаремно ж кажуть людина передбачає, а Бог сприяє... 

— Слухай, Нюрка, може ще раз спробуєш, а? Будь ласка! Ти ж знаєш, що мені вкрай потрібні гроші, які я щомісяця відправляю матері для реабілітації меншого брата після серйозної аварії, особисто мені нічого не треба, - очі подруги вмить запалали, як бенгальські вогні.