Епілог

Ті мої слова стали пророчими. Для нас обох.

Ще не випав перший сніг, як мені вдалося досягти своєї мети. Ні, я не стала повноправною власницею суддівського крісла. Але здобула посаду запрошеного судді.

Всі мої заслуги та невелика допомога Джеремі зробили свою справу. І тепер я могла сама обирати справи, на час яких відкладала значок слідчого і вдягала темно-сіру мантію.

І та справа стала саме такою.

Адже рудий перевертень досі був під слідством.

Мене могли не допустити через спорідненість з Олівією Крамер. Але, знову ж таки... Джеремі.

Я була зобов'язана йому багато чим у розслідуванні та покаранні вбивці. Він попросив справу з Гархіла, провів своє розслідування. І всього того, що ми знайшли разом, мало вистачити на кілька страт.

Як виявилось, мама була не єдиною його жертвою. Їх було більше десяти.

Того дня я увійшла до суду з впевненістю у своїх силах. Навіть усміхалася.

Так, я була зацікавленим суддею. Але то був суд присяжних. А отже, моє прізвище не мало жодного значення. Тому що моїм завданням було лише оголосити вирок, який винесуть присяжні. Я могла внести до нього лише крихітні корективи.

І цим правом я збиралася скористатися на повну.

Той момент, коли до зали суду ввели Пауна Серсена… я запам'ятаю на все життя. Перевертень посміхався доти, доки не підняв очі і не зустрівся зі мною поглядом.

Страх. Справжній страх. Справжнісінький.

Не лише у погляді. Але й у повітрі довкола.

— Суд щодо справи містера Серсена оголошується відкритим! — Оголосила я, ударивши молотком по підставці.

Суд відьми, кажеш?

Оце суд відьми. І тепер ти відповістиш за все те зло, що приніс у світ.

Адвокат містера Серсена намагався щосили. Навіть тиснув, що я родичка однієї з тих, кого знайшли вбитою. І нібито у моїх інтересах засудити його підзахисного.

— У моїх інтересах лише бути голосом правосуддя, — сказала я після цих слів. — Але так, я й справді дочка Олівії Крамер. І з погляду її дочки, в моїх інтересах покарати вбивцю, а не засудити невинного. До того ж, остаточне рішення не за мною. Панове присяжні, — я повернулася до лави, яку займали істоти в масках, — це справа у ваших руках. А тепер якщо претензій більше немає, пропоную продовжити засідання.

Адвокат поперхнувся своїми словами.

Якби він продовжував намагатися виїхати на тому, що я зацікавлена ​​особа, то тільки підставив би сильніше за свого підзахисного. Адже, якщо він невинний, я не маю мотиву засуджувати перевертня.

То був придуманий мною хід. І Джеремі його схвалив після кількох годин дискусій.

— Прошу запросити свідка…

Засідання тривало. Прокурор та адвокат по черзі викликали свідків, зачитували матеріали справи та робили заяви.

А коли всі вони закінчилися, я знову змахнула молотком:

— Суд і присяжні видаляються для ухвалення рішення у справі містера Серсена.

Я не втрималася, подивилася перевертню у вічі. І ледь помітно посміхнулася.

Виходила я у внутрішні приміщення останньої. З'явилася у залі засідань теж. Присяжні почали обговорювати, шарудили паперами, пили чай. Я майже весь час мовчала.

— Міс Крамер, а що ви думаєте? — поцікавився один із присяжних, коли рішення було практично ухвалено.

І тоді я заговорила.

Моя ідея була простою. Але набагато жорстокіша, ніж смертна кара, яку хотіли обрати присяжні. Всі як один були впевнені у винності містера Серсена. І це гріло мені душу.

Важко було не посміхатися, повертаючись до зали суду. Дуже складно.

— Увага! Суд присяжних ухвалив свій вирок! — я встала, підносячись над усіма в залі. Відкрила папку та зачитала написане там. — Містера Пауна Серсена визнано винним за законом номер тринадцять, законом сорок чотири і законом вісімдесят шість!

Перевертень стиснув кулаки. Скрип його рукавичок було чути всім.

— Містер Серсен засуджується до каторжних робіт на дальній півночі, — із задоволенням сказала я. А хтось у залі ахнув.

На далеку північ посилали найзапекліших злочинців. Тих, хто чинив найстрашніші злочини. На них усіх чекали важкі роботи в морозних шахтах. Голод та холод. Неминуча, але повільна та болісна смерть.

— Також містер Серсен отримує заборону на перетворення до кінця свого життя, — холодно сказала я те, про що ми так довго розмовляли з присяжними.

Для перевертня це було ще більшим покаранням, ніж каторжні роботи. Він не зможе прийняти звіряче обличчя, щоб зігрітися. Не зможе використати його, аби втекти.

Артефакт, який надінуть на нього після удару молотком, подбає про це.

— Вирок остаточний. Оскарженню не підлягає!

Я замахнулася молотком, дивлячись злочинцю у вічі. І з насолодою відтворила гучний стукіт об дерев'яну підставку.