Розділ 27

Думки з такою швидкістю били по мені, що ставало страшно.

Некромант насправді жінка.

Перша жінка, яку я зустріла у всьому агентстві королівських слідчих.

І ця жінка носить прізвище Тейт.

При цьому вона одружена.

Ні-і-і-і. Ну, ні-і-і.

Ну не міг Джеремі виявитися одруженим… Чи міг?!

Прокляття!

Я прокручувала всі ці думки в голові, доки проходила підготовка до ритуалу заклику духу. Згадувала наші побачення. І липові, і не дуже. Усі погляди, дотики, поцілунки…

І збентеження постійно змінювалося на гнів.

Одружений! Волосатого предка за ногу!

Ар-р-р-р!

— Міс Крамер, ви дуже бліді, — Джеремі підібрав найкращий момент, щоб звернутися до мене.

Зараз у великій круглій залі, розташованій у підвалі вежі, було надто багато народу, щоб влаштовувати допит із пристрастю.

Лікарі укладали на високий кам'яний стіл тіло загиблої дівчини. Накривали їй обличчя, кутали якимись чарами. За всім цим уважно стежила місіс Тейт. Командувала. Віддавала накази високим мелодійним голосом. І керувала усім процесом.

Запалювалися свічки, розставлялися кубки із зіллями та розкладалися трави.

Я просто стояла біля однієї з колон, час від часу кидаючи погляди на дружину Джеремі. І з кожним таким поглядом розуміла, наскільки ж вона жіночніша, красивіша, витонченіша і граціозніша, ніж я.

Гадала, що до початку ритуалу саме ці думки мене вб'ють. Тому що це найогидніше почуття, яке взагалі можна відчути.

Але я професіонал. І не можу дозволити собі психанути та грюкнути дверима вежі.

А тепер ще й Джеремі до мене звернувся.

— Це освітлення, — грубо озвалася я, не бажаючи дивитися в очі чоловікові, який… Та в мене навіть гідних слів немає, щоб описати те, яким він став у моїх очах!

— Не впевнений, — хитнув він головою і вже тихіше додав: — Я хотів би, щоб перед ритуалом тебе оглянули лікарі. Все ж таки тебе поранили.

— Після нового життя все встане на свої місця, навіть якщо зараз якісь травми у наявності, — продовжуючи ігнорувати його поглядом, відповіла я. — Дякую за турботу, Джей.

Звернення, використане дружиною містера Тейта, я буквально виплюнула, вклавши в нього всю злість, образу та ворожість.

От хто мене розумною назве? Повірила симпатичному чоловікові, думала, що це зароджуються якісь почуття. А тут… уф!

— Дана? — Здивування в голосі чаклуна. — Ти щось хочеш сказати?

— Хочу? — здивувалася я, повернувшись до нього. — Чи хочу? О, дуже хочу.

Кинувши обережний погляд у бік зайнятих підготовкою до ритуалу, я знизила голос так сильно, що мої слова перетворилися на ледве помітне шипіння:

— Чому про твою дружину я дізнаюся саме так?

Джеремі завмер на мить, а я проклинала свій дар, який чомусь не вловлював його емоцій. Загалом ніяких!

Чоловік повільно перевів погляд на місіс Тейт. Потім глянув на мене. І… розреготався.

З кожною новою секундою його сміху я ставала дедалі похмурішою і злішою. А насамкінець і зовсім вирішила, що нема чого мені витрачати своє життя на заклик душі. У нас тут вигідніший кандидат є.

Та й місіс Тейт навряд чи буде проти. Коли дізнається, що її чоловік примудрився залицятися до якоїсь там відьми. І навіть поцілувати її.

— Дано, це дружина мого брата, — засміявшись, видихнув він. — Я ж казав, що в мене нещодавно рідня до столиці приїхала.

— Що? — тупо перепитала я, дивлячись на широку та задоволену посмішку на обличчі головного королівського слідчого.

— Невже ти думала, що я такий негідник? — Усміхнувшись, уточнив чоловік. І придушив новий смішок.

І ось чесно, зараз мені захотілося придушити його ще сильніше. За ті емоції, які я пережила після знайомства з некроманткою. Ой, як захотілося придушити!

— Майже все готово, — до нас долинув мелодійний голос чарівниці, що була на короткій нозі зі смертю. — Міс Крамер, можете підійти?

Я кинула ще один нищівний погляд на Джеремі і поспішила до центру зали.

Хоча… собі я зізнатися можу — я полегшено видихнула.

Помилка. Просто мої домисли. А скільки нервів марно!

Та ще й жарти тепер від Сальватора ловитиму кілька тижнів. Він відірветься на повну.

— Добре, ви можете йти, — звернулася жінка до лікарів і повернулася до мене. — Міс Крамер, ви впевнені у своєму рішенні?

Я здивовано скинула брови.

— Джей розповів мені про вашого фамільяр, — мило посміхнулася мені та, яку я ненавиділа всією душею останні півгодини. — Але все ж таки ви впевнені в тому, що зараз станеться?

— Впевнена, — відмахнулась я від неї. — Чи можу я сама обрати смерть?