Розділ 20

Джеремі Тейт мав рацію. Поговорити із сиреною мені не вдалося.

До речі, кінцем було те, що якийсь король спіткнувся об камінь, упав, помер, а потім коронували головного героя п'єси і одружили його з міс Яні.

А як тільки всі актори вклонилися публіці, сцену відразу обліпили кілька десятків людей з букетами. Міс Яні майже зняв зі сцени брат моєї замовниці, вручив їй квіти і спішно забрав.

А я навіть підвестися з крісла не встигла.

— Що в нас далі у планах? — Зітхнувши, поцікавилася я. Хоча й так знала, чим має закінчитись це липове побачення.

Допитом вампірів.

На щастя, цієї ночі сезон дощів вирішив стихнути. Злива скінчилася, але вітер не замовк. А ми пірнули в карету і попрямували до першого підозрюваного.

— За цю ніч допитати всіх особисто ми не встигнемо, — заговорив голова королівських слідчих, враз ставши серйозним.

Чаклун, який іронізував над сценарієм п'єси і посміювався з моїх зауважень, зник. На його місці зараз сидів дуже строгий чоловік, готовий ловити злочинця на брехні.

— Якщо ми не зуміємо викреслити за сьогодні якнайбільше підозрюваних, завтра серед них поширяться чутки. І злочинець може зіскочити з гачка, — зауважила я, розкладаючи по кареті досьє тих, кого ми сьогодні мали відвідати.

— Тому ми сьогодні працюємо не одні, — кивнув чоловік. — На жаль, відьма з даром емпатизму у нас лише одна. Але решту допитають мої помічники. Коло підозрюваних звузиться до ранку.

Він сказав це таким тоном, що я навіть не посміла сумніватися в тому, що це правда.

І розпочалася робота.

Перший вампір, якого ми відвідали, мешкав у невеликому будиночку на околиці палацового кварталу. На доволі бідній вулиці. Чоловік у білому халаті зустрів нас із подивом, але пропустив усередину і навіть запропонував налити чаю.

Ми відмовились.

Допит проводив Джеремі. Я ж мовчала, слухала і намагалася зловити допитуваного на брехні. Але чоловік спокійно відповідав, де він був у ночі злочинів, хто це може підтвердити. І навіть надав нам документи від лікарів, котрі підтверджували його адекватність. Крім того, підозрюваний знайшов виписки з лави крові, де він недавно купував собі їжу.

Таких за п'ять годин у нас було більше десяти. Карета погойдувалася, а я відчувала, що ми починаємо провалюватись у болото.

— Може, нам варто було б насамперед відвідати цю саму крамницю? — Запитала я, переглядаючи виписки на наявність підробки. — Хазяїн би точно сказав, хто раніше ходив до нього і хто перестав купляти кров.

— Ви знову мене недооцінюєте, міс Крамер, — пробурмотів чаклун, теж шарудячи паперами на сусідньому сидінні. — Там уже мої помічники із перевіркою.

— Перевіркою? — я відірвала погляд від ідентичних листків.

— Ми ж не можемо назвати справжню причину розпитувань, — хмикнув містер Тейт. — Крамничка перевіряється на наявність порушень. І водночас проглядаються журнали покупок.

— Тоді чому ми зараз тут? Якщо все можна зробити простіше?

— Навіть ті, що не втратили контроль, не завжди купують кров законно, міс Крамер, — приголомшив мене він, підвівши очі. — І це ми теж маємо з'ясувати: звідки вони насправді беруть кров.

Я кивнула і знову зосередилася на завданні.

Потім ми відвідали стародавню світлооку вампіршу в торговому кварталі, сім'ю кровососних у житловому магічному. І навіть заїхали в нетрі — до найнезаможніших.

Але навіть у них виявились справжні виписки з крамниці крові.

— Нічого не розумію, — пробурмотіла я, масажуючи пальцями скроні. — Якщо всі вони такі законослухняні, то чому не здадуть того, хто зірвався? Їхня громада тримається особняком. Вони мають щось знати.

— І ви нічого не відчули?

— Ні, — я хитнула головою. — Єдина нотка занепокоєння була у всіх, коли ви показували свій значок, містере Тейт. А так нічого.

— Світає, — зауважив чоловік, коли карета привезла нас до ще одного будинку, де жив вампір. — Цей буде останнім.

У будинок підозрюваного ми заходили з надією на хоч якусь зачіпку. Але й тут виявилося глухо.

Нас зустрів усміхнений молодий чоловік. Він охоче відповів на всі наші запитання. Потішився, що в нього нарешті з'явилися гості, хай і з детективів, і пожалівся, що не може запропонувати нам сніданок.

— Провал, — зітхнула я, виходячи з дому останнього вампіра.

Сонце вже зійшло.

— Я дізнаюся, як справи в інших, — поділився планами Джеремі, допомагаючи мені сісти в карету. — Якщо їм вдалося щось дізнатися, повідомлю.

— Добре, чекатиму на новини, — кивнула я і стомлено прикрила очі.

Здається, я задрімала. Тому що наступної миті відчула дотик до руки. А коли розплющила очі, виявила, що екіпаж уже зупинився біля мого будинку.

— Здається, вам варто відпочити, міс Крамер, — усміхнувся головний королівський лідчий, розбудивши мене торканням.